2

На кухні було чути чиюсь розмову. Йому спочатку здалося, що там хтось є. Але потім прислухавшись почув, що то Вероніка по телефону говорила з подругою. Розмова була частково і про нього.

– Так. Думаю що ні…Света, я ж тобі говорила, що не можу. Але ж ти наглотна! Ну не можу я більше так! Ну і як ти це собі уявляєш!?... Светка, ти думаєш, що говориш!? Та ще он приїхав на мою голову цей… а що тато…Ага, запросив а сам звалив на роботу… та.. так…точно і що? Блін Света… ой ..

– Вибач якщо перебив! – на порозі стояв Радик. – Я вийду!

– Ні стривай! – вона поклала трубку.

– Ти з кимось говорила тож я не хочу вам заважати, щоб не було тобі через мене незручностей…

– Та що ти! Все добре! Сідай! До речі чай який будеш?

– Ну, якщо ти зробиш то будь-який!

– Аж так! В тебе так нема смаку?

– Ні так довіряю твоєму!

– Ого! Ну тут ти зробив дурницю! – дівчина обренулася до однієї з кухонних шафок і шось почала там шукати.

– Чого ж так? Може скажеш, що у тебе поганий смак!

– Особливий! Ну але як хочеш! Сам просив!

Чай справді був далеко м’яко кажучи не чай. Але Радик випив. Голодний, змучений, з дороги – йому було байдуже що то таке. Хоч насправді вже після першого ковтка у нього на очі набігли сльози. «Ну і чайочок! – подумав хлопець – Смак справді особливий! Не те слово! Можна ноги протягнути! О Боже, а як він дико смердить! Це ж домішки якихось трав! Жах просто!». Але на зовні навіть ні одним знаком не видав своїх думок.

– Мммну... не поганий чай! Не знаю, що ти там мала на увазі, як говорила, що я зробив дурницю… Але він мені сподобався. Дякую!

– Рости широким!

– А ти чим займаєшся, якщо не секрет?

– Чим хочу тим і займаюся! Це гнилий підкат.

– Просто спитав! Цікаво стало!

– А ти завжди такий цікавий чи після «порції чаю»?

– Ти знущаєшся з мене! Я лише просто задаю питання людям, коли мене щось про них щось цікавить…. Доволі не часто…

– А ти сам звідки такий мудрий взявся?

– А ти як думаєш? До тепер не знаєш звідки діти беруться! – почав грубити Радик.

Він справді відчув певний холод у голосі дівчини. І тому вирішив, що це просто «комплімент за комплімент». Він не був аж надто ввічливим і не надто говірким з людьми, тому для нього кожне слово було ніби сигналом для «атаки». Розмова справді не дуже клеїлась. І тому хлопець вирішив «з’їхати» поки не зайшли в тупик.

Він просто вийшов і пішов до кімнати. «Холодно, зима… Найкращий час для того щоб… щоб просто відпочивати…. А вона справді не при собі була, коли побачила, що я почув розмову… дика якась… та хай із нею… що мені до того… у неї тато крутий.. мама теж напевне шишка десь… А що я? Хто я для таких, як вона…Хто..».