4

Дорога була чиста, як на зимову пору. Видно що зранку проїхав грейдер. Та й машин не було. Це було самозрозуміло. Бо ж усі ті, хто їхав на роботу то вже поїхали. Або ж будуть їхати пізніше.

Радик припаркувався біля самого магазину. Він вийшов, закрив машину і зайшов у двері. Хлопець не любив ходити по магазинах. І тому якщо треба було щось купляти він швидко справлявся, щоб менше лазити. Так було і цього разу. Він вийшов з магазину з пакетом і відчинивши дверцята поставив його на заднє сидіння. Тепер можна було повертатися додому. Але він не поспішав.

В машині дзвонив телефон. Це був його друг Олексій. Чого ж він хоче в таку ранню пору доби – виникало питання. Але Радик все ж відповів:

– Привіт Радик! Що ти робиш?

– Та нічого надто важкого! А що ти хотів так рано?

– Нічого просто ... подумав що ... Слухай можеш мене відвести в лікарню?

– Можу. А що сталося? – допитувався Радимир. – За кілька хвилин буду біля тебе!

– Нічого страшного! Просто хотів ..

– Ти чогось мені не договорюєш!

– Приїдеш все обговоримо!

– Добре! Тоді чекай! Я вже їду!

Він гнав машину як навіжений. Те що він ніколи так не їздив по місту зараз його мало цікавило. Машину заносило на поворотах. Стрілка показника стрибала до вісімдесяти. Кілька хвилин і от вона – хвіртка Олексія. Радимир почав відчувати якісь не домагання. Йому важко було дивитися на дорогу. Пекли очі. Горіло лице. Відчувалася повна в’ялість організму. Але хлопець цим мало переживав. Він зупинив машину. Олексій сів на переднє сидіння і вони швидко рушили. За кілька хвилин машина уже неслася по місту.

– Але ти женеш! Може трохи легше!

– Боїшся? – спитав сміючись Радик. – Не переживай. В мене скати зимові!

– Так, але я не самогубець! А все ж може трохи скинеш!

– Ти так і не сказав, що сталося! Ну я б хотів знати чого ти до лікарні зібрався!

– Та як тобі сказати… Ну, розумієш – вчора в одному кафе…

– Ти когось побив? – спитав не відводячи очей від дороги Радик. – Чи тебе?

– І я і мене! Треба здати аналізи… – Олексій мовчав. Він чогось не договорював.

– Думаєш аналізи… Побої друже! – посміювався Радик. – Чи ти лягаєш?

– Може, давай, замнемо цю розмову! – різко відповів Олексій.

– Добре! А от ми і на місці! Ну все бувай! Бережи себе і не засиджуйся там довго!

– Дякую друже!