2

Ранок для Радимира був далеко не добрим. Ні, він не пив. Але краще б був вчора напився. Краще б він взагалі не виходив нікуди. Він пригадував вчорашню розмову з Олесем, зустріч з Танею і ще … Так, саме це третє було для нього найгіршим ударом.

Це було по дорозі від Олексія, коли вони йшли у двох до центру. Вони ще про щось активно говорили. Хлопець пригадував що він ще навіть намагався пояснити щось своєму другові. Раптом, ніби з під землі зявилась вона – Христина. Вона йшла навпроти них. Радик і сам не знав чому в його житті стільки дівчат і всі вони відіграють якусь роль: хтось подружки, хтось пасії, хтось просто знайомої. Але випадковостей нема. І це факт.

Христина була його великим захопленням. Але це було давно. Зараз вона Радика лише дратувала. Чому вона тепер йому перед очима. Чому просто не забуде і не зникне. Чого знову хоче?! Він почувався ніби винним за те,що вони розійшлися.

Так, після Тетяни вони наче «дружили». Інакше це не назвеш. Їх стосунки були радше доброю дружбою аніж коханням, а сама дівчина грала роль старшої сестри а не дівчини. І це ставало для Радика вічністю, котра його обтяжувала. А тепер ця  вічність мучить його сумління.

Радик встав і зібрався снідати. Але щось змусило його передзвонити до Олексія, котрого вчора залишив в компанії Роми і Славка (колишніх однокласників). Трубку довго ніхто не брав і хлопець подумав, що Лесик вчора набрався. Тому дуже не нагружав думками. Він випив гарячої кави і вдягнувшись пішов до магазину за хлібом. Дорогою як завжди хлопець про щось думав. Його гризли різні думки, не давали спокою різні ідеї, лізли до голови дурні фантазії.

«Зима, сніг, холод – що і ще треба? – думав Радик. – Всі мають для чого жити, кого любити. А я ?… Зрештою, що з того? І так можна жити! Та ну, це ж вже егоїзм! Але теж варіант для існування! Ніяких проблем, клопотів, обіцянок, переживань. Тільки ти, тільки твоя музика, твій стиль, твоя робота, твої ідеї, котрих повна хата. І за все це тебі ніхто і ніяк не докоряє!»

– Дайте будь-ласка чорний, батон і дві булочки!

Йому ніхто не дзвонив хоча минав уже котрий день, відколи Радимир був дома. Всім було байдуже до вчорашнього друга. А він відчував непотрібність нікому. Всі просто забули за нього. Кому потрібен друг, котрий не підтримає компанію, що збирається напитися чи розмову про так йому ненависний футбол. Ну хіба це нормальний хлопець, якщо він не любить дивитись бокс і пити пиво!?

Так, саме таким незвичним був Радимир. Він часто дивився на все інакшими очима аніж його однолітки. І тому не мав компанії, друзів зате мав авторитет доброї дитини. І це його повністю влаштовувало. Хоча як і всі нормальні люди він прагнув бути з кимось, ділитися з кимось усім, жити заради чогось і бути таким як інші.

Минали години а в кімнаті була мертва тиша. Радик щось писав. Ніхто його не турбував і це давало змогу повністю зосереджуватися на собі і своїй роботі. На столі стояла порожня кружка і від кави, купа листків, кілька ручок, папери. За столом сидів Радимир і в цій повній тиші, заглиблений у себе писав. Його рука ковзала по паперу швидко і точно. Він вдивлявся в рядки ніби хотів побачити те, що десь пропустив. Очі були втомленими але вони сяяли. Так вони завжди блищали радістю, коли він закінчував якусь роботу. Хлопець перевів подих і відклав ручку. Нарешті. Можна сказати, що все вже закінчено. Тепер він може з цією купою паперів кудись піти. Хлопець був щасливим як дитя. Цю тишу порушив телефонний дзвінок. Телефонувала непрохана гостя – Інна. Це була так «звана подруга». Хоча дружбою це було вкрай важко назвати. Радимир довго не хотів відповідати на дзвінок але настирливість дзвоніння бала своє.

– Алло!

– Радик привіт! Будь-ласка не кидай трубку, будь-ласка! – вона плакала.

– Якщо ти нагадалася поговорити, то я зайнятий?

– Навіть не знаю з чого почати! В мене проблеми, Радик, великі проблеми! – схлипувала дівчина в трубку. – Мені просто страшно говорити!

– І в мене проблеми. І що з того!

– Радик, розумієш в мене велики проблеми!

– А мені то що?

– Порадь щось! Ти ж друг!

– Я?!! Відколи? Хіба не ти мені сказала, що ніколи не була моїм другом не давно по телефону!

– Ні, ні зовсім ні! Ти мене не так зрозумів!

– А як то я мав розуміти? – вже розсерджено крикнув в трубку Радик. – А знаєш що, піди ти краще до своєї компанії, котру ти так високо цінувала. Їх питай, що тобі робити! А мене більше не чіпай! Зрозуміла!

– Чому ти так!? Будь-ласка, мені нема до кого звернутися. Ти ж знаєш! Не кидай мене!

– А навіщо мені тебе? Коли тобі було класно – то ти про мене забула! Я теж людина! І маю свої проблеми! А тепер забуть мій номер і більше ніколи і ні за яку ціну не дзвонити мені! – і він закінчив розмову.

Це було надзвичайно важко. В душі щось мучило, не давало спокою, гризло. А з іншого боку він почувався цілковито правим і змінювати більше щось не збирався. Та й чому це він має думати про когось?! А хто думає про нього?! Після того як вона поступила з ним обізвавши при всіх ідіотом і потім ще й сказала, що ніколи з ним не була другом. А тепер ще й хоче допомоги! В середині аж горіло все. Радик заспокоївся. Він зробив на кухні собі ще одну каву і сів за чистий папір.

В голові було порожньо. Нічого написати не вдавалося. Думки повністю покинули голову. Хлопець знав, що йти проти себе буде марним. Тому просто допив каву і вдягнувшись вийшов на вулицю.

Було вже після обіду. І як то буває зимовим часом сонце вже сідало, морозець починав пощипувати, люди поверталися з роботи. Радимир взяв навушники і включивши собі серію своєї улюбленої музики під настрій пішов полазити вулицями.