11

                Цей ранок не передвіщав нічого поганого. Гарна, тепла, сонячна погода додавала настрою. Радик позавчора нарешті дописав ще один свій твір. Він переслав всі файли своєму видавцеві. Все віщувало успіх. Задоволений, він лежав у ліжку і дрімав. Ну а куди йому спішити? Доки він у мами, доки ще може трохи відпочити. Гарний, погожий день, зроблена робота, цілковита тиша – ну що ще треба. На дворі був серпень. Це прекрасна пора для тих, хто ще не встиг відпочити але все ж має намір це зробити. Радик полежав ще трохи і вставши пішов на кухню. Мамина хата була далеко такого класу як він звик жити. Однак, це ані трохи не засмучувало чоловіка. Олена Кирилівна звикла працювати біля хати. Вона любила тварин. І тому в її маленькому господарстві були кролики, кури. Все як і типова українська пенсіонерка. Так, саме пенсіонерка. Сама Олена цього року подала документи на оформлення і планувала піти на заслужений відпочинок. А ще Радик на день народження мамі порадив поїхати кудись відпочити. Кілька днів вона провела у гарному санаторію. І от вже вчора повернулася назад. Доки її не було дома, за всім хазяйством доглядала її сусідка – тітка Марта, старша жінка, котра жила через паркан. Щоправда, Радик хотів, щоб мама поїхала з ним до Америки подивитися як він там живе. Але вона відмовилась. Зрештою, може і на краще. Враховуючи, стиль життя її сина, не факт, що пані Олена була б тим задоволена. Вона давно хотіла бачити онуків, щоб її сни нарешті збудував сім’ю. Але крім своїх романів, зйомок, праці він ні про що по суті не думав. Навіть Віка останнім часом для нього була десь на задньому плані. «Чому так ? – питала себе не одноразово Олена – Он інші діти уже давно поодружувалися. Мають сім’ї, своїх дітей. А мій син десь весь час… Ну що з того усього йому? Чим він гірший від інших?». І не знаходила відповіді. Зрештою, ніхто не міг сказати добре це чи поганою. У кожного були свої думки. Але вони не відповідали на ті питання. А Радик і справді був уже і не молодим та головне не дуже хотів себе зв’язувати сімейними вузами. А куди спішитися йому? І справді – куди? У його віці лише жити – як зачасту жартував сам Радик. В деякій мірі він був правий. Ну для чого йому була зараз дружина. Тим паче яка не будь. Кажуть, що кожна людина, не залежно чи то чоловік чи жінка має чітку модель своєї майбутньої обраниці(-ця). І напевне саме по цій моделі кожна людина підбирає собі пару. Хай там як але Радик не міг визначитись чи насправді Вікторія була його моделю. Хоча все ж таки щось у ній було. Але що саме, важко сказати.

           Сама дівчина теж уже давно не спала. Сьогодні їй снився якийсь страшний сон. Вона бачила Радика в труні. Він лежав мертвий. Навколо були якісь люди. Вона прокинулась. Страх був таким, ніби вона бачила це на яву. Дівчина не могла заснути. Радикові вона не хотіла телефонувати з самого ранку. Але якась невідомість змушувала думати про нічний жах. Віка лежала і думала вона не могла ніяк зрозуміти щоби це мало означати. Вона кілька разів пробувала додзвонитися до Радика але він з кимось розмовляв.

        Радик справді говорив по телефону з Патрицією. Вони обоє були в настрої. Патриція обіцяла сюрприз, коли він повернеться. Їхня розмова тривала більше години. Дівчина також порадувала Радика, сказавши що її нарешті дали можливість попрацювати на телебаченні. Тепер вона була ведучою на одному із місцевих каналів. Звісно, Радик сказав що він дуже радий  це чути. Хоча і знав, що без його допомоги цього б не було ніяк. Що саме він попросив директора одного із телеканалів, свого друга, взяти її на роботу. Та цього ніхто не знав окрім двох людей. А Патриція була рада, що нарешті зможе бути корисною, відомою. А заразом і доказати чого вона вартує.

          Нарешті Віка змогла додзвонитися до свого Радика. Яка вона рада була знову чути його голос. Це було важко передати словами. Вона щось говорила йому в трубку, розповідала. Дівчина була щаслива почути його голос. Навіть після всього. Все одно вона любила свого зіркового хлопця. Любила навіть не розуміючи іноді. А іноді взагалі не сприймаючи. Та все рівно уже якось не могла уявити себе без нього. Хоча вони майже не бачились. І не тому, що у нього було все. Вона сприймала Радика якось по іншому. Не як актора, не як принца на коні а просто як звичайного хлопця. І це напевне була щира, без фальші, без масок любов. Можливо, серед усіх інших Радикових подруг, пасій, любовниць вона одна відчувала до нього справжні почуття. Він теж відчував до дівчини не просто якусь прив’язаність. Її голос був заспокійливим для нього. Йому хотілося щоб Віка була поруч завжди. Але боявся про це говорити в голос.

         Рано чи пізно все приходить до свого логічного завершення. Радик розумів, що так далі не можна. Що у своїй погоні за славою він втрачав єдину і останню у своєму житі справжню любов. Він не хотів в це вірити. Зрештою, йому було складно повірити, що його хтось може справді любити. Почуття, що ділилися на випадковий секс і бажання володіти перестали давати відповіді як правильно поступити. Радик відчував що Вікторія для нього не просто дівчина, не просто знайома, не просто пасія.

         Радик гуляв містом. На дворі було похмуро і прохолодно. Він оглядав вивіски на магазинах, котрі приворожуючи око перехожого манили до себе. Серед усіх інших він побачив ювелірний магазин. Радик вважав, що ніколи нічого не дарував дівчині тому вирішив зайти і глянути що там може бути підходящого. І він не помилився. Покупка була вдалою. І це задовольнило чоловіка. І хоча Радик був нікудишнім романтиком – все ж він вмів де що дивувати. Віка була дома і Радик це знав. Її мати була на роботі і батько закордоном. Час ще був до обіду.

            Радик постукав в двері. І тільки за другим разом з – за дверей почувся голос:

– Хто там?