1

В коридорі було тихо. Ще трохи і знову почнеться. Ще кілька тижнів і знову сюди будуть входити діти. Для когось цей навчальний рік розпочнеться в перше, для когось востаннє. А хтось просто буде продовжувати новий начальний чи робочий рік.

Вона йшла коридором із класу до учительської, де залишила свої речі. Скрізь було тихо. Де не де були відчинені двері у класах, там ще сиділи вчителі, заповнювали журнал, щось записували, складали плани навчального семестру або просто щось писали.

Олена Кирилівна зайшла в учительську. В кінці, біля вікна сиділа Тетяна Онуфріївна – стара, добра, вимоглива вчителька. Вона вела в старших класах хімію, предмет важкий і мало зрозумілий без практичних робіт. А тому вона майже завжди робила з дітьми якісь практичні завдання, пояснюючи їм теорію в ході роботи. За це її діти любили. Зараз вона просто дивилася у вікно.

Колись молода, красива, розумна вона була найкращою вчителькою. Вчителькою не лише школи але й цілого району. Тепер їй сімдесят. І вона теж самотня як і Олена. Чоловік помер. А діти. Одна дочка і та десь далеко в Харкові. От і все. А вона одинока стара жінка. Але Тетяна Онуфріївна переймається іншим. Вона хвора. А ще роки беруть своє. І це напевне найгірше для справжнього спеціаліста у своїй справі. Вона відчуває що скоро вже не зможе вчити дітей. Віддавати їм свої знання, приділяти час, бути для них вчителем як раніше.

– Добрий день пані Тетяно! Як ви почуваєтеся? – привіталася Олена Кирилівна

– Добрий день Оленочко. – стара ніби пробудилася від своєї задуми. – А я і не чула як ти зайшла.

– Та я щойно зайшла. Ви щось так у вікні видивлялися.

– Та, дивилася як все приходить знову до осені. Як все знову набирає жовтого кольору, тай трохи задумалася. Знаєш, а я не хочу ще на пенсію. – засміялася вона. – Ну от що я робитиму дома? Кому там буду розказувати, передавати знання? Я в дома відчуваю себе старшою.

– Звичайно, що ні. Вам ще би працювати. І діти вас люблять дуже. Це рідкість!

– Так, але всьому приходить свій час. Ще напевне цей рік і таки піду відпочивати нарешті. А то скажуть, що стара геть зійшла з розуму – не хоче місцем молодим вступити. А як там твій Радик?

– Не знаю. Дзвонить не часто…

– Хороший син! Дуже хороший! – якось вдумливо сказала стара жінка. – Молодець, що пішов у світ. Маєш ким пишатися!

– Так. А з іншого боку…

– А що і ще треба. З часом він зміниться. Почне будувати відносини. Хай спочатку робить кар’єру. Бо потім того не буде. Я пригадую його ще як вчився.  Ох, то хороший хлопчик був: розумний, чемний, виважений.

– Так, а який тепер. я вже й сама не знаю. А ви не йдете додому?

– Так, так іду, Оленочко…треба йти…

– То ходімо разом.

І вони почали збиратися додому, щось обговорюючи і розказуючи одна одній свої проблеми і спогади.