2

Радик нічого не відповідав. Він згадував свої перші двадцять років. А вони були далеко не таким безхмарними і хорошими. Але що кому будеш зараз пояснювати. Тай для чого. Кому це сьогодні потрібно.

Ти «або цезар або ніхто». І саме це реально сприймається. Все інше люди просто не хочуть чути. Вони не хочуть чути правду. Вони більше готові вірити в різні прогнози аніж в правду. І це процес, котрий ми називаємо розвитком. Він має логічний початок і позитив. Але й має свою темну сторону. І саме ця темна сторона перетворює людей в наполовину роботів. Вони стають чужими до проблем, до болю, до всього. Таким зараз був і Радик. Таким його виховало суспільство.

Дорога була довга. Машина йшла на швидкості минаючи позаду села одно за одним. Радик дивився на все так ніби він тут вперше. Йому все було чудим. Скільки років. Скільки часу. І все змінюється. Все проходить. Стає іншим. А машина все минала і рухалася, що раз далі.

Вони сиділи мовчки. Водій вів авто а Радик просто мовчав. Він думав про дім, про маму, про себе. Чому він тут? Для чого? Навіщо було приїздити? Кому це треба? Тут він ніхто. І взагалі сам себе не любить. А за що любити? Не було за що. Все життя було ніби чужим.

Лише тепер Радик почав розуміти, що весь той час на знімальних майданчиках, інтерв’ю перед камерами, шоу, вечірки – був просто втрачений. Втрачений і більше його не можна буде повернути. І усвідомлення цього було найгіршим. На серці чомусь був страх. Це було дивно.

День на дворі був погожим. Світило сонце. Жара. Аж занадто було жарко сьогодні. Але це не мало значення. На дворі ж літо. Скоро уже й дім.