1

Три години таких блукань змусили Радика пережити знову все наново. Пройти ще раз з початку. Він був втомленим. Втомленим не тільки фізично але й морально. Біль, що рвала його була не зрозумілою і йому самому. Це було щось із середини і воно приходило до нього моментами. і саме тепер цей був цей момент. Радик повернувся за валізами. Він вирішив взяти таксі. Кілька хвилин і до нього під’їхала машина. Водій ніби знав Радика. Він поклав важкі сумки у багажник і вони сіли.

– Ви той самий Радимир Воловські? – спитав водій.

– Так, той самий. – з усмішкою повторив Радик. Йому було смішно з цього виразу. Так, ніби може бути ще хтось подібним до нього. Ну звісно що це він. А хто ж іще..

– О, то ви напевно приїхали відпочивати до нас в Карпати? Або…

– Або й ні. – перебив його Радик. «Ну яке діло йому до того, куди я приїхав» – подумав про себе. А в голос додав. – А ви завжди так до пасажирів говорите чи нині особливий день? І звідки мене знаєте?

– Ну я так не дуже. А вас звідки знаю. – чоловік зам’явся – Та ж фільми дивлюся. І … якась там передача йшла по телевізору.

– То ви ще й встигаєте телевізор дивитися. Це добре. А давайте отут повернемо на право. А потім трохи далі, там буде поворот на ліво. А дальше прямо. Добре?

– Звісно. Це ж ви клієнт. – згодився водій.

Сам він був чоловік веселий. Звали його Володя. І родом був теж із Західної України. Ну як кажуть – свій до свого по своє.

Володя був трохи старшим за Радика так років на десять. Він вже довгий час працював у столиці таксистом. Він добре знав Київ. А крім того любив з людьми погомоніти. Нова сорочка і джинси вказували, що він був одруженим. Ну або принаймні мав якусь як то кажуть «подружку».

– А ви одружений? – після довгої паузи спитав Радик.

– Так. Маю двоє дітей. Син і дочка. Але вони дома. З жінкою. А я тут.

– Сам?

– Ні. – засміявся Володя. – Маю тут одну «бабу». Але то так. Не серйозно. Ну ви ж розумієте. Життя таке. Але жінка не знає. Тай добре. Ще рік-два тут попрацюю та й додому поїду. Хай лише би діти закінчили навчання. Бо зараз з грошима дуже скрутно.

– А хіба в грошах щастя?

– Ой, навіть не знаю, що вам сказати. Ви багатий чоловік. Маєте все, то й може не розумієте того, як живуть прості люди. А нас так тепер вже тиснуть.