9

       Ніч. Вона як примхлива леді. Ніч, вона як коханка. Вона як незалежна жінка. Вона має своє право, свою заворожуючу чутливість, свою пристрасть і свій страх. А скільки всього вона ховає. Скільки пристрасті і кохання. Скільки надій і сподівань. А скільки болю скриває її темнота від посторонніх очей. Ось вона ніч. Темна пора. Відлік часу, що рахується у темноті і таємничості. Ніч скриває. Вона ховає те, що не встиглося зробити або не можна бачити чужим очам. Одне слово а скільки асоціацій.

       Вона любила ніч. Холодну, темну пору доби. Час, коли все місто засинало і наступала тиша. Коли люди втомлені своїми нескінченними дурними сварками засинали. Вона любила бути на самоті. В тишині із собою. Тоді, при світлі місяця, було найкраще, найромантичніше. Вікторія Борщовська. Це була не просто дівчина, не просто знайома, не просто любов. Вона була колись для Радика всім. І напевно що й так би і залишилася. Пройшло майже тринадцять років як вони востаннє бачилися. Вікторія була старшою від Радика на три роки. Їхні пристрасті тривали зовсім не довго. Молода, красива, розумна, перспективна і багата білявка. А він – якийсь там хлопчина. Бідний, тихий, нічим не помітний. Однак, дружба цих двох холодних зірок як пізніше всі називали їх була за довго до. А все почалося ще із школи.

     Вона була у випускному класі. «Королева розбитих сердець» – як її тоді називали. А він лише у восьмому класі. Молодий, наївний, щирий, чистий. За нею тоді бігали майже всі хлопці району. А він – тихоня. Вчився, працював(мама вчителька все ж). Вікторія була висока блондинка з красивими карими очима, білою шкірою, тонкими жіночними рисами і тонким станом. Шансів у Радика не було. Але вона чомусь звернула тоді увагу на нього, нічим не примітного хлопця. Але лише в якості друга. Потім у них закрутився роман. Це був перший роман у житі хлопця. І він запам’ятався на все життя. Їхні прогулянки довгими осінніми вечорами. Поцілунки при місяці. Розмови мало не до ранку. Це була любов. Перша, котра буває лише раз в житі. Але найсильніша, найпристрасніша, щира. А потім університет вкрав її у Радика. Назавжди.

        Вікторія працювала лікарем. Вона була одна. Її краса і легковажність притягували до неї чоловіків. Але й водночас відганяли їх. А Радик? Вона про нього давно вже не чула. Тай повертатися тоді, після тієї зради не хотіла. Хоча він був би її точно простив. Потім було університетське життя повне пригод. Нарешті робота. Але вкінці кінців за своє розгуздане життя (кілька абортів) отримала діагнос на все – безплідність. Ось така була заплата за свої походенькі. Але Віка продовжувала жити. Робота, котра забирала більшу частину часу, а в дома дві кішки і дві собаки. Ось і вся сім’я теперішньої Вікторії. Їй було уже давно за тридцять а не було нікого. Колишні друзі кинули її, коли Віка попала в лікарню після страшного дтп. Два тижні у комі. Далі операції і реабілітація. Довгих півтора року Віка була повністю погружена в фустацію. Однак, якимсь дивом вона все ж таки змогла повернутися до реальності. Після того дівчина вирішила зав’язати з минулим на завжди. Колись вона дивилася на Радика зверхньо коли він її просив про це. Тепер же Віка все добре розуміла. Але було пізно. Ціна за минуле була дуже високою. Вона не зможе мати дітей. Ніколи. А ще – до неї прилипла слава шльондри. І все, що би вона тепер не робила – все рівно для всіх залишалася курвою. Навіть рідні батьки іноді це (так не спеціально) нагадували. Єдине, що спасало це робота в іншому місті. Вона була направлена до сусіднього міста за десять кілометрів. Відстань була не надто далекою і водночас можна було спокійно виконувати свою роботу без сторонніх підколок.

         Вона була давно поховала Радика. Тай навіщо він їй був тоді здався. В той час ніхто не сподівався, що з не помітного, нічим не знаного хлопчини стане мега зірка. Лише рік назад ненароком побачила фільм з його участю. Віка навіть не могла собі представити, що Радик тепер один із «жителів» Голівуду. Для неї це був справній шок.

          Вона сиділа за столиком кафе і пила чай. Простий чай з лимоном. Якось це виглядає нелогічно. Хіба не можна було це зробити собі в дома? Можна! Але тут він ніби був смачнішим. А насправді Віка просто втікала сама від себе. Тут, саме в цім не великім кафе, вони колись сиділи разом: Вона, Радик і Ігор. Ігор тоді був ще її «кращим» другом. Хоч насправді вони не раз займалися сексом поза Радиковими очима. Для Віки «секс по дружбі» став звичним тоді. Але Радик цього не схвалював. Він ніяк не міг змиритися з тим, що його кохану може мати ще хтось чужий. Саме така безглузда поведінка і стала причиною тоді їхньої сварки. Віка ще сказала йому на останок що він нездара, баба і боягуз. А тепер цей боягуз дивився на неї з екрану і посміхався. Він наче запитував її : «ну і чого ти досягла? Поглянь на мене!». Але хвалитися їй було нічим. Тепер вона розуміла, що Радик був правий. Що він тоді насправді любив, що вмів прощати, що вмів бачити те чого не виділи інші. Але тоді їй цього було мало. Пройде ще зовсім мало часу і вони ще раз зустрінуться. Востаннє. Але цього разу Віка побачить уже іншого Радика. Зовсім не того колишнього хлопчика зі школи. А зараз вона просто сиділа і згадувала. Картини виринали самі в пам’яті і знову губилися серед усього.

       Такою буває відплата за колишню пиху і впертість. Тепер якби того не хотілося змінити уже було нічого не можливо. Ночами вона проклинала себе за це. Але й розуміла, що сама винна в усьому цілковито. Життя розклало все на свої місця. Тепер вона мучиться в самоті чотирьох стін а він …А він став тим, ким ніхто не сподівався, що він буде. Кажуть, доля така в людини. Можливо. А можливо люди самі будуть свою долю. І це напевне буде більш правильним. Цього завжди дотримувався Радик. І він це зробив. А що зробила вона?