1

Перед Патрицією лежав далеко не той Радик, котрого знала його мати, колишні друзі. Це був молодий чоловік. Цілком сформований, амбітний, відомий і холоднокровний коханець. В жінках тепер його цікавило його виключно одне – секс.

Про любов Радик давно не бажав говорити. Він просто сміявся коли йому починали говорити про будь-які високо моральні почуття. Це був уже інший Радик. Але разом із тим він так подобався Патриції. Можливо навіть і підсвідомо вона обожнювала його. Так обожнювала. Це не була любов чи пристрасть. Це було сліпе бажання бути разом.

Патриція мріяла стати моделлю. І це зрештою зрозуміло. Але її мати Домініка була дуже проти. Вона навіть чути не хотіла щоб її дочка «ходила там як послідня шлюха». Тому Патриція пішла вчитися на телеведучу. Два роки науки і все скінчено. І ось він – Радик. Молода, талановита, красива. А він преспективний, відомий, класний. І ось вони уже разом кілька місяців. Патриція не думала будувати серйозні стосунки чи створювати сім’ю. В тім Радик теж. Їм просто було обом добре разом. І це обох влаштовувало.

Дівчина вже не спала з пів години. Останніми днями Радик приходив пізно і втомлений. Він іноді навіть без вечері лягав спати. Робота, робота і ще раз робота. А може просто чогось уникає? Але втікати йому не було від чого. Видно було як він втомлено дивився на все.

Дівчина розуміла що рано чи пізно усе закінчиться. Але їй просто хотілося щоб якось протягнути час. Цей час їхньої пристрасті і насолоди. Але все минало мусило минути і це. Стояло лише питання часу.

Вона сиділа на ліжку і дивилася як Радик спав. Патриція так прокидалася часто. Тоді вона сідала на ліжко і дивилася на сплячого героя екрану.

Це там, на екрані, він герой: розумний, добрий сильний, справедливий. А тут, беззахисний, сплячий як мягка іграшка, хлопець. Дівчина дивилася на сплячого Радика і бачила перед собою зовсім іншого аніж того, котрого показують на екранах. Перед нею лежав не легендарний воєначальник і не геній майбутнього – а простий, звичайний чоловік з плоті і крові. Такий як і всі. Нічим не кращий. Але для неї це був неповторний геній. Хоча можливо і злий. Але все ж геній. Її геній.

Він знову важко сопів і щось бурмотів собі під ніс. Це було не вперше. Часто Радик ночами зривався, щось кричав. А потім далі спав. На всі питання він просто говорив, що це звичайна перевтома. Зрештою Патриція звикла. Вона не питала його нічого.

Спогади. Ох ці кляті привиди минулого. Вони мучать душу і змушують боятися. Вони стають тиранічними деспотами повертаючись знову і знову. Перед очима знову картини з минулого. З того минулого, котре намагаєшся просто забути, викинути з голови, стерти зі сторінок свого життя. Але все намарно. Вони не дають тобі спокою і повертаються в ночі страшними кошмарами, котрі наче відео ролики прокручуються перед очима. І все постає наново. Наново всі старі гріхи оживають і починається новий танець безумства але уже в іншій реальності. Вони змушують плакати. Вони страшні мов суддя, котрий читає вирок. Їх не можливо викинути з голови, не можливо просто вимкнути як виключаєш телевізор. Вони повертаються коли самі хочуть. І мучать душу.

А хто сказав, що все буває легко. Хто сказав, що все мине легенько якщо ти не можеш забути. Позбутись того, що було твоїм ідеалом, твоєю ціллю. Хто сказав, що ти враз станеш іншим і все що було просто зникне з твоєї пам’яті. Цього ніхто не сказав і ніхто не гарантував. Як і ніхто не гарантував того, що ти не повернешся до старих ідей. Ніхто. Це є водночас і найбільшою загадкою і найбільшою поразкою твого існування. Ти приречений на цю поразку якби ти цього не хотів. Так це страшно. Не зрозуміло. Моторошно. Про це не хочеться думати, про це не хочеться говорити. Але воно є і залишається. І найгірше, що ніхто цього забрати в тебе не зможе.