6

         Вікторія стояла перед дверима. В неї сьогодні екзамен. Останній екзамен і все. Ось вона довгоочікувана воля. Єдине що треба це лише здати цей екзамен. Вона має його здати добре. Адже їй треба поступати ще. А крім того ще й приїде Радик.

              Ось настала вже її черга. Віка зайшла до класу. Перед нею сиділа екзаменаційна комісія. Вони між собою про щось шепталися. Дівчина тихо підійшла до стола де стояли білети, витягла білет і сіла на першу парту не далеко від стола де сиділа комісія. Вона сиділа перечитувала питання і згадувала всі білети, котрі так старанно вчила. В голові була суцільна каша. Але дівчина старалася бодай на чомусь зосередитися. Раптом вона мимоволі почула як хтось із вчителів сказав іншому : «…цій треба поставити високий бал..». Вікторію ніби током вдарило. Вона не знала що думати. В горлі щось почало душити. Вона не розуміла що це значить але це виглядало дуже якось низько. Однак дівчина мовчала. Вона не зрозуміла і те, що її відповідь оцінили справді як бездоганну. Але чому? Дивно було дивитися на все це. Вікторія не знала, що думати. Їй було важко оговтатись від цього. Невже хтось намагався змусити покласти їй оцінку? Звичайно, це було звичним явищем в той час але все ж.

          Вона вийшла зі школи. На душі було якось ніяково перед усіма. Так ніби це вона сама собі замовила все. Так, ніби вона змусила когось вплинути на той клятий екзамен. Вона сіла на лавку що стояла не далеко від самої школи. Дівчина дивилася на все це і думала. Про що були її думки. Звичайно що про результат, про літо, про вступні. Раптом задзвонив телефон. То був Радик:

– Ну що мала, як там екзамен – спитав він.

– Ще не знаю. Ніби добре – говорила дівчина намагаючись приховати те, що було.

– Не переживай – все буде супер! – запевнив він – Ти до вступу готуєшся?

– Так. Але …

– Ніяких але. Вікі слухай мене уважно. Ти поступиш на факультет журналістики… Або на міжнародні відносини…

– Радик але ж я … ну у мами нема грошей на це. І я можу не потягнути. Я зібралася в педагогічний.

– Що? – крикнув Радик – Збирайся куди хочеш. Ти поступиш туди куди я щойно сказав. А зараз я біжу…

– Радик зачекай. Скажи як ти ?

– Все добре. За місяць приїду. Головне не переживай. Я буду з тобою на вступних… Все бувай.

          Це дещо втішило дівчину. А разом із тим і розгубило. Радик говорив якось не зрозуміло. Так, ніби це робив все без будь – якого бажання. Але чому? Він завжди появляється зовсім несподівано на кілька хвилин і потім знову зникає. Куди? І це було найзагадковішим. Він завжди говорив до неї з словами підтримки, розради. Завжди давав надію. І в цей раз теж. Йому варто вірити. Хто знає. Вікторія ще не знала проте, що про всі екзамени було наперед домовлено. І що саме Радик це зробив. Що саме він своїм дзвінком до директора змінив хід її екзаменів.

        Дівчина поверталася додому. Вона була задоволена собою. Все було просто дуже добре. Позаду було одинадцять років навчання в школі. Тепер перед нею відкривалися нові горизонти. Вона водночас і раділа і боялася. Вона,як і сотні інших її ровесників і ровесниць, лише розпочинала свій життєвий шлях. Так вона ще ідучи роздумувала про своє майбутнє а в дома на неї чекав не приємний сюрприз. Її мама була явно проти такої дружби. Звісно, що хоч і Радик був перспективний, відомий але мати розуміла, що така дружба ні до чого доброго не приведе її дочку. Вона випадково дізналася про все зайшовши якось до директора поговорити про свою дочку. Той хоч і був знаним грошолюбом однак на будь – які пропозиції посприяти дочці у закінченні з гарними результатами відповідав щоб ні про що не хвилювалася. Так, ніби він був зацікавлений у тому щоб Вікторія колишня мало не найгірша учениця школи, тепер отримала гарні результати. І навіщо йому це? Мати була жінкою принциповою. Вона догадувалася про те, що її дочка може просити маму Радика. Та все ж таки вчитель.

           І от, нарешті двері відкрилися і на порозі стояла Віка. Мати стояла біля плити. Вона зиркнула на дитину і повернулася назад до своєї праці.

       Дівчина повернулася до дверей. Вона зробила крок і хотіла вже вийти з кухні. Раптом мати розвернулася. Її слова зупинили дівчину.

– Як екзамен?

– Добре

– Ну то може поясниш мені нарешті?– якось не зрозуміло спитала вона.

– Що саме мамо? Я  не розумію…

– Думаєш я дурна! Ти думаєш мене надурити! Думаєш я не знаю!

– Про що? Мамо, я тебе не розумію!

– А може нам твій Радик розкаже?

– Мамо – Аня спалахнула гнівом. На неї ніби відро кипятку вилили.

         Вона справді не знала нічого. Одні лише здогадки. Але реально нова не могла і подумати, що Радик таке зробить. Зрештою, а що в цьому поганого. Дівчина дивилася на свою матір ніби на чужу, зовсім не знайому жінку. Вона справді не розуміла ніколи свою матір а особливо тепер.

– Знаєш, Віка що …

– Знаю, ти просто заздриш! От і все! І хочеш щоб я була такою як ти! Ти ж не любиш свого чоловіка! Живеш все життя тут бо мусиш!

– Що ти говориш! У нас є ти! Але зрозумій!

– У нас це у кого? Він же не мій тато! Та я зрозуміла мамо ти думаєш. Але тепер ти мені вказувати що я маю робити не будеш! Не вийде!