3

Віка вибігла з кухні. Їй хотілося втекти кудись. Кудись далеко. Кудись, щоб ніхто і ніколи її більше не бачив. Хто вона тепер? Де її Радик? Де той єдиний Радик, коханий і так потрібний в цей момент?

Зараз вона просто маленька заплакана дівчинка, котрій так не вистачає ніжних обіймів, гарячого поцілунку і кількох слів. Щоб заспокоїти. Щоб підтримати. От що їй зараз потрібно. Але його немає. Де він зараз? Що він робить? Дівчина знала, що дзвонити закордон дуже дорого. І що Радик завжди може бути де завгодно і може не відповісти. Вона плакала і бігла подалі від осоружного дому. Колишня «маленька розбишака» або як ще її називали «пацан в міні спідниці» тепер була повністю розбита. Навіть рідна мама її не хоче розуміти.

Вона просто йшла. Не знала куди, не знала навіщо, не знала для чого. Але йшла. Їй зараз хотілося просто, щоб поруч був він. Щоб обняв, заспокоїв. Але це були лише мрії. А на справді навколо були лише чужі лиця і чужі люди.

Дівчина не пам’ятала як опинилася далеко від дому. Їй здавалося, що все було водночас і чужим і доволі якимось знайомим. Так, ніби вона тут була вже колись. І не дивно, вони з Радиком багато де бували.

«Все скінчено. – думала вона. – Я стала нікому не потрібною. Радик, де ж він зараз? Напевно забув. … Може і так… Тепер я нікому не потрібна… Навіщо? Що тепер? …».

На дворі полегенько ставало темніти. Силуети видавалися ворожими і скидалися на казкових монстрів. Дівчина йшла сама не знала куди. Вона просто перебирала ногами не маючи уяви куди йде. В голові була суцільна каша. Запитання. Одні питання. А от відповіді ні на одне з них нема. Їй просто не хотілося жити. Чорт з ними з усіма мріями, котрі тепер не мали жодного значення. А може все це була лише вигадка її уяви?

Дівчину знайшли ранком. Вона спала на дереві за містом у дикому, покинутому саду. Ціла ніч пошуків і ось вона – спляча красуня.