2

Радик лежав в ліжку і солодко спав. Він вже давно солодко не спав. Йому снився сон. Чудовий сон. Так ніби він дома. Все начебто насправді. І наче всього цього з ним не відбувалося. Він просто малий провінційний хлопчик. Ось він грається в пісочниці. Будує замки.

Раптом картина змінилася. Все ніби потемніло. Він почув біль. Страшний біль у тілі. Радик відкрив очі і побачив над собою маму котра плакала. Але чому вона плаче? Та вона ніби його не бачила. І ніби всі знайомі. Він бачив перед собою знайомі обличчя, чув голоси, котрі про щось перешіптувалися. Багато друзів. Дуже багато людей.

Радик ходив поміж людей, питав їх про щось але його ніби ніхто не помічав. Раптом він почув з-за спини голос: «Він помер…Сьогодні ми втратили кращого друга, сина, колегу…». Йому стало страшно. Невже це все насправді. Радик хотів якось пояснити що це не правда але його ніхто не чув.

Він прокинувся. Тіло обливав холодний піт. «Боже правий! – подумав він. – Слава Богу це лише сон. Жах». Він полегшено здихнув. Це був всього лише сон. Але що воно могло значити? Збоку лежала Кет. Вона тихо спала. Її ніжне, молоде тіло торкалося його. Навіть тепер, у сні вона усміхалася.

Радик забув на мить про все. Від щастя? Зовсім ні! Ну яке там було щастя. Він знав, що Кетлін завтра піде. І все скінчиться одним вечором. Але що тоді він відчував? По суті, нічого. Він лежав. І хотілося, щоб ця мить тривала вічно. Щоб все залишалося як є. Він забув і про те, що десь далеко звідси, там на іншому континенті хтось в цей час думав про нього і чекав одного – зустрічі.

В голову вдарила думка: «Та ж в Україні ще має бути Віка. Я ж обіцяв їй допомогти зі вступом». Він тихенько протягнув руку до свого записника, котрий завжди стояв поруч біля ліжка.

У Радика останнім часом почала розвиватися амнезія. Він втрачав пам'ять, забував усе, що мав робити, прийти на зустріч. Взагалі про будь-які справи. Хоч як це було важко з таким жити все ж звернутися до лікарів він боявся. І це мало свої підстави.

Звичайно, тобі ніхто не скаже в очі чогось поганого. Всі поставляться із розумінням. А от в пресі поповзуть чутки на зразок: «Радик – алкоголік». Або «молодий талант допився так, що втрачає пам'ять».

В пресі ітак багато про нього ходить домислів, легенд, чуток. Перебор теж має свій негатив. Якби там не було але Радик завжди записував тепер усе в своєму, колись подарованому саме Танею блокноті. Це єдине що залишилося йому на згадку про рідне місто і колишнє життя.

Тепер він, Радимир Воловській, відомий актор, письменник, критик. Ось так, доля змінюється мало не що хвилини.

Радик розслабився. Він обняв сплячу Кет і відчувши теплоту її тіла сам почав засинати. Йому снився дім, дитинство, мама… Він усміхнувся.