7

              Весна. І в кожного свої на неї плани. Але якщо у тебе дитина то плани не вельми світлі. Саме так було у житі Тетяни Білінської. Звичайна, проста жінка з провінційного містечка. Закінчила школу, коледж, одружилась, народила дитину – от і вся історія. Але було і ще щось. Була нитка, котра пов’язувала її з одним із нових зірок кіно – Радимиром Воловські. Що саме? Нічого особливого. Просто вона і була тією самою Танею.

          Тетяна поралася на кухні. Сьогодні субота. Роботи було повно, бо завтра ще й обіцяла сестра приїхати з чоловіком в гості. А вона? А що вона. Сама та ще й з дитиною. З чоловіком розійшлися кілька місяців назад. Андрій став нестерпним. Пив. Буянив. Подавала на розвід кілька разів. Так, щоб напудити. Не допомогло. Тепер це вже остаточно. Зрештою, сама в усьому винна. Чоловік випадково дізнався, що дитина не його. Почав влаштовувати дома розборки. Добре, що хоч не вбив. Тепер живе з донечкою Вірою. Дитині уже десять років минуло. Ходить до школи. Добре вчиться. Мамина єдина радість. Самотність в тридцять ставили свої відзначки на жінці. Її тепер все менше цікавило щось окрім того як жити далі.

          Вірочка гралася в кімнаті. Дитина є дитина. Суботнім ранком що можна робити. Звичайно що дивилася телевізор. Йшло кіно. Цікаве, захоплююче кіно.

               Фільм складався з двох частин. І перша якраз зараз закінчувалася. Наступна ж мала початися аж вечором. Сюжет картини був доволі цікавим як для дитини так і для старшого. Це був пригодницьким романтичний фільм.

          Таня зайшла коли він закінчувався. Вона щось намагалася знайти у своїй сумці. А можливо спеціально як то буває в батьків з цікавості, що ж переглядає їхнє чадо. Коли пішли уже титри диктор озвучив серед іншого і акторів : « у головних ролях: Радимир Воловські…». Тетяну ніби струмом вдарило. Не може бути! Невже він актор! Невже Радимир! Вона більше нічого не чула. Це ім’я звучало в її голові неначе бій барабану. Той самий Радик котрого вона колись кинула, щоб зустрічатися з Вадимом. Пам'ять погана річ. Вона інколи може приносити не лише хороші спогади. Але й піднімати старі погані, грішні а то й зовсім не бажані. Саме такими поганими і зовсім не бажаними вони були для Тані. Вона ніколи не думала що так все може змінитися. Хоча і не вірила, що це саме та людина,про кого вона думає. Думки перебив телефонний дзвінок. Телефонувала подруга Іра.

– Привіт Танюша. Що ти робиш вечором?

– Та нічого такого а що? – відповіла жінка – Ти може щось маєш сказати?

– А подумай? – в Іриному голосі відчувався хороший настрій. Вона була кращою подругою Тані.

           Кілька годин минуло дуже швидко. І от весняний теплий вечір опустився над містом. Кожному він приносив щось окреме. Комусь він приносив нові хвилі почуттів, комусь смуток, комусь любов і комусь останні хвилі переживання. Цей суботній вечір був нічим не інакшим від сотні інших весняних чи літніх вечорів. Все те саме. Та сама природа, та сама тиша, та сама одинокість. Таня втомилася за цілий день. Хоча і роботи як такої не було. Все одне і те ж. Але була одна річ, що мучила її майже цілий день.

           Вже була сьома година. Таня була якась сама не своя. Мала прийти Ірка, стара добра подружка ще із шкільної парти. Іра жила мало не на іншому кінці міста,була одруженою і мала двоє дітей. Її чоловіком був Олег Карманович, один із колишніх друзів Радика. Сам Олег був досить нормальним чоловіком на відміну від своєї дружини. Він працював як то більшість сучасних чоловіків за кордоном і так утримував сім’ю. Натомість його дружина була далекою від звання дружина. Вона працювала секретарем і частенько її бачили в обіймах різних не джентльменів. А допомагала у всьому постійна відсутність чоловіка. Іра цим постійно користала. Стервічка – що і ще можна сказати про таку. Ну або шльондра.

           Обіцянка прийти змусила Тетяну впоратися з усім швидко і бути готовою до гостей. Однак, Ірини не було. Тому Таня не знайшла нічого кращого ніж ввімкнути телевізор. Цей злодій двадцять першого століття тепер стояв у кожному домі. Ця зараза крала найдорогоцінніше у людей – їхній час. Фільми, передачі, програми та інший непотріб заполонив увагу людей, що сотнями тисяч сиділи біля цього нового ідола. Саме зараз була реклама. Жінка сіла на диван аби відпочити. Вона переключила на один – другий канал і знайшла на якомусь з каналів фільм. Той самий фільм (продовження), що й ранком дивилася її Вірочка. В головному героєві вона побачила доволі знайомі риси. Невже це він? Без сумніву він – Радик. Але ж це не можливо. Вона дивилася і впізнавала в ньому колись покинутого Радика. Всі ті самі риси що й шістнадцять років тому. Майже не постарів. Більше того – він змінився навіть. Став красенем. Навіть набагато кращим аніж був колись.

        Радик грав природно, так ніби це зовсім не фільм, а події що відбувалися по той бік екрану були цілком реальними. Таня дивилася і не могла повірити. Їй видавалося, що це просто якийсь сон. Згадка про те, що вона колись погордувала ним тепер змушувала жінку жаліти. Але за чим? Хіба Радик одружився б з нею? Або чи була б вона з ним щаслива? Важко сказати. Напевно що ні. Зараз вже пізно говорити щось і про що не будь жаліти. Все уже пройдено, все скінчено. Але фільм був цікавим. Цікавим на стільки що Тетяна навіть не відчула як проминула майже година.

           На дворі почало уже темніти. Ірина ще не прийшла хоч і обіцяла. Тетяна лягла на диван, вкрилася теплим покривалом і дивилася цей клятий фільм, в котрому головним і трагічним героєм був колись нею зневажений Радик. Раптом в двері хтось постукав. В коридорі почулися кроки і чиїсь голоси. Це прийшла Іра. Вона була сама без дітей (напевне залишила зі своєю мамою, що часто бувало в таких випадках). Двері відкрилися і до вітальні увійшла жінка такого ж віку що й Таня. Довге, біле волосся спадало по її плечах, легенький чорний напівпрозорий гольф закривав хіба що шию а міні спідниця була радше лише тонким поясом навколо талії і виконувала функцію зваблювання. Іра пройшла в глиб кімнати, підійшла до Тані і сіла поруч.