Глава 3

Кетлін уже не спала. Те, що на дворі далеко за північ вона зрозуміла подивившись у вікно. Однак вона ще не хотіла вставати. Дівчині тут подобалося. Якось так затишно і разом з тим холоднувато. Картини, що водночас і заворожували красою і пробуджували невідомий страх в людини що тут перебувала.

Кет лежала на широкому, старовиному ліжку. Їй подобався Радиків смак. Все ж таки він мав смак в речах. Кругом була тиша. І тільки далеко, десь в низу було чути якісь звуки. Чути було як хтось говорив по телефону. Це напевно що Радик. Ну а хто ж іще тут міг бути?! Звісно що він. Але голос був трохи іншим аніж коли говорив з нею. Нищим і більш острішим ніж при звичайній розмові. З ким же він міг так говорити? Кет звісно що не знала усі його знайомих. Тай навіщо їй це. Вони ж просто знайомі.

Скоро розмова закінчилась і почулися кроки. За мить до кімнати зайшов Радик. Він був в хатньому халаті. Побритий, чистий, ніби новенька копійка. Він увійшов потихеньку бо думав, що Кет іще спить.

Радик стояв за кілька кроків перед ліжком де лежала Кет. Про що він думав? Чому він так дивився на сплячу «святу не винність»? Чим він жив? І що приховував. А приховувати було що. Тільки тепер він розумів – хто він насправді. Він подивився в дзеркало і побачив чоловіка за тридцять років. Питання самі собою лізли в голову. А що далі? І на це було найважче відповісти. Справді, що далі! Хто він тепер? Це було не просто питання. Це було щось більше. Щось, що виривалося десь із середини. Це був крик душі. Крик пораненого звіра, що відчував близьку свою кончину. Але ж Радик ще доволі молодий, повний сил енергії. Та це лише все було з зверху. А всередині? А що було в середині?

Він стояв і дивився на Кет. Що він бачив? І чому в нього з очей потекли кілька краплин сліз. Страх. Біль. Можливо? Що він згадував у цю мить? Чи згадував свою Віку, що десь в Україні думала про нього? Чи може він вже давно її забув? І з ким він говорив не давно?

– Ти не спиш? – тихо спитав Радик. – Чому?

– Я щойно прокинулась. Радик, котра година?

– Рано, Кет. Ще рано. До ранку ще далеко.

– З ким ти говорив?

– Яка тобі різниця. Кави хочеш? – і він повернувся іти назад. – Хочеш то можеш залишитися сьогодні в мене ще. Я ранком поїду.

– Радик … ти … – дівчина не встигла договорити як він зник у дверях.

Через кілька хвилин Радик повернувся з кавою. Свіжа міцна кава била запахом. Кеті завжди дивувалася з Радика. Він був якимось не зрозумілим, не знаним, не типовим. Не таким як інші.

– Радик, чому ти такий? – спитала вона.

– Який ? – здивовано спитав він.

– Ну, якийсь не такий. Ти інший.

– Що тобі це не подобається в мені?

– Та ні. Все добре. Просто … ти якийсь…ну як би це сказати …

– Може видуманий? – засміявся Радик. – Тінь в масці!

– Так! Ти в масці! Радик чому?

– Ну чому? Я такий яким мене створила природа. Кет, ти просто щось придумала.

– Ні, Радик ти щось приховуєш.

– Заспокойся. Ми живемо в таку епоху, коли вже нічого ніхто давно не приховує. – і він торкнувся її уст в поцілунку.

Цей поцілунок був таким грішним і водночас таким солодким, якою лише буває справжня пристрасть. Палкий, солодкий, ніжний, такий п’янкий. Він знову кохав її, торкався її тіла, обнімав, пестив, вкривав поцілунками. А вже завтра вони будуть лише друзями.

Так, завтра все це залишиться просто в спогадах. Завтра буде інший день. Новий схід сонця поховає все це в свої променях. І сьогоднішня пристрасть залишиться лише в згадках і в глибоких закутках пам’яті і свідомості. А зараз це був найкращий час. Час кохання, пристрасті і божевілля.