2

Вечірка закінчилась пізно. Всі порозходилися аж під ранок. Одним із перших пішов Радик. І тут таки почалося інтенсивне обговорення його так сказати поза очі.

Однак, для Радика це мало що значило. Його мало цікавило те, що про нього говорять. Він давно перестав звертати увагу на все, що творилося поза його плечима. Це був зовсім інший Радик, зовсім не той хлопчина, котрий боявся подивитись дівчині в очі. Це була інша людина. Людина, котра перестала жити зайвим. Багато хто, навіть з друзів, не знав хто стоїть перед ним. Зміна, яка відбувалася була дуже сильною. Це вже був далеко не той Радик, котрого всі знали. Це був зовсім чужий для всіх і себе самого чоловік.

Радик з Кетлін втекли з вечірки швидше. Ніхто навіть не помітив як вони зникли. Проте обоє вирішили за краще прогулятися під нічним небом в тишині мерегкотливих зір.

– Радик скажи, чому ти так поступаєш? – спитала дівчина.

– Що саме ти маєш на увазі?

– Сам знаєш! Чому, коли ти комусь подобаєшся, то не звертаєш уваги на людину?

– А яка тобі різниця до того? – якось спокійно спитав Радик. – Хіба я до тебе якось так поставився?

– Ну… можливо ні але…

– Але що? Кетлін, я звичайна людина. Чого всі на мене дивляться як на божество!

– Бо ти не просто людина. Ти для багатьох і є божество! Подумай про це.

– Давай краще не будемо про це. Дивися яка гарна ніч у нашому розпоряджені…Які зорі…. Яка краса…Яка тиша..

І вони обоє замовкли. Це мовчання було чимось новим для Кетлін. І для самого Радика. Він відчував сум.

Вперше за довгі роки він відчув як б’ється його серце. Але не від пристрасті, сліпої, безглуздої пристрасті тіла.Ні. Від чогось іншого. Але від чого?

До Кетлін він не відчував нічого окрім доброї дружби. Однак, все ж в повітрі пахло чимось іншим. Він вдихав це повітря так, ніби вперше навчився дихати. Так ніби востаннє це робив в своєму житі.

А ніч була такою теплою, весняною і по-справжньому романтичною.