1

        Одного разу Радик повернувся пізно зі зйомок. Він був втомлений. Однак було ще й щось, що його не виносимо турбувало. І це щось рано чи пізно мусило вилізти на верх. Лео маючи вихідні якось не нароком почала ритися в Радиковому комп’ютері. Серед фотографій, котрі були зроблені за час перебування у мами вона відмітила одну дуже цікаву річ. Було кілька фото дому, кілька фотографій із мамою, з компанією, кілька місць. Але було ще щось. На дуже багатьох фотокартках виділялася одна дівчина поруч із ним. Можливо подружка, когось із його друзів. Чи може сестра. «Однак, Радик ніколи не говорив, що у нього є сестра – подумала Лео – То отже це хтось інший?». І вона не прогадала.

      Коли Радик зайшов до спальні, Лео саме сиділа за його ноутбуком. Вона глянула на нього якимось розгубленим поглядом, що випромінював і біль і образу і ненависть і запитання водночас.

– І чого це ти риєшся в моїх речах? – спитав він.

– Та так, нічого. Просто… ти не думаєш…

– Лі не розказуй мені! – повторив Радик – Скажи, що ти там шукаєш?

– Хочеш знати правду?! – якось не впевнено сказала дівчина.

– Ні, хочу щоб ти не лізла до моїх речей! – розсерджено сказав він.

– Що ж.. в такому разі може виженеш мене … як  оту… як її… Беккі…?

– Що?! – його ніби струмом ударило – Ах ти сволоч! Як ти смієш так говорити!

– А що, знайшов собі там нову, молодшу… Радик, я не дурна!

– Забирайся! Негайно забирайся звідси! Та я тебе…

– Ти наволоч Радик! Сволоч! Послідня! – плакала дівчина.

         Але тепер для нього її сльози були лише водою. Він не міг простити їй цього. Так, з Беккі вони довго були друзями і не тільки. Але вона померла. Це був удар для Радика. Він не хотів бачити нікого. Біль у серці паралізував груди і не дозволяв дихати. Він ковтав повітря і душився у власній слині. Це було нестерпно. Вона, котру він так любив, зробила такий плювок у його душу. Сили більше не було стояти і він просто сів. Радик був блідий наче смерть. Його тіпало, трясло, морозило. Хоча зверху він був цілковито червоний наче буряк. Лео збирала уже речі на низу. Але коли вона зайшла до кімнати і поглянула на Радика мало не зімліла.

– Господи! Що з тобою? Радик ти мене чуєш? Що з тобою? Скажи мені щось!

      Але він мовчав. Біль ще сильніше проникав у його серце. Сили далі не було. Він не хотів більше жити. Це в вдруге коли Радик відчував себе таким придавленим Таким розбитим. Таким приниженим і обпльованим. Колись це відчуття назавжди змінило його. А що буде тепер?

     Лікарі нічого не могли сказати. Вони просто розводили руками. А Радик лежав. Він виглядав наче живий мрець. І Лео не знала уже що робити. Але відповіді не було. Через два дні починалися зйомки нового фільму і Радик мав зявитися на майданчику. Дівчина боялася що, він просто може щось із собою зробити через небажання жити. Проте її побоювання були марними. Хлопець просто відлежувався. Вже на наступний день йому стало краще.

      Інша обстановка, інші люди, інші розмови. Повне забуття, повне переключення на щось інше. І це багато значить для людини. Ввечері він пішов додому. Можливо комусь і видалося б дивним але для суспільства, де центральну роль займають фінансові потоки, це нормально. Ти сам маєш право вибирати що тобі робити – лікуватися чи помирати. І це твоє абсолютне право.