1

Вже була сьома година. Таня була якась сама не своя. Мала прийти Ірка. Стара добра подружка ще із шкільної парти.

Іра жила мало не на іншому кінці міста,була одруженою і мала двоє дітей. Її чоловіком був Олег Карманович, один із колишніх друзів Радика.

Сам Олег був досить нормальним чоловіком на відміну від своєї дружини. Він працював як то більшість сучасних чоловіків за кордоном і так утримував сім’ю.

Натомість його дружина була далекою від звання дружина. Вона працювала секретарем і частенько її бачили в обіймах різних не джентльменів. А допомагала у всьому постійна відсутність чоловіка. Іра цим постійно користала. Стервічка – що і ще можна сказати про таку. Ну або шльондра.

Обіцянка прийти змусила Тетяну впоратися з усім швидко і бути готовою до гостей. Однак, Ірини не було. Тому Таня не знайшла нічого кращого ніж ввімкнути телевізор.

Цей злодій двадцять першого століття тепер стояв у кожному домі. Ця зараза крала найдорогоцінніше у людей – їхній час.

Фільми, передачі, програми та інший непотріб заполонив увагу людей, що сотнями тисяч сиділи біля цього нового ідола.

Саме зараз була реклама. Жінка сіла на диван аби відпочити. Вона переключила на один-другий канал і знайшла на якомусь з каналів фільм. Той самий фільм (продовження), що й ранком дивилася її Вірочка.

В головному героєві вона побачила доволі знайомі риси. Невже це він? Без сумніву він – Радик. Але ж це не можливо. Вона дивилася і впізнавала в ньому колись покинутого Радика.

Всі ті самі риси що й дванадцять років тому. Майже не постарів. Більше того – він змінився навіть. Став красенем. Навіть набагато кращим аніж був колись.

Радик грав природно, так ніби це зовсім не фільм, а події що відбувалися по той бік екрану були цілком реальними. Таня дивилася і не могла повірити. Їй видавалося, що це просто якийсь сон. Згадка про те, що вона колись погордувала ним тепер змушувала жінку жаліти. Але за чим? Хіба Радик одружився б з нею? Або чи була б вона з ним щаслива? Важко сказати. Напевно що ні. Зараз вже пізно говорити щось і про що не будь жаліти. Все уже пройдено, все скінчено. Але фільм був цікавим. Цікавим на стільки, що Тетяна навіть не відчула як проминула майже година.

На дворі почало уже темніти. Ірина ще не прийшла хоч і обіцяла. Тетяна лягла на диван, вкрилася теплим покривалом і дивилася цей клятий фільм, в котрому головним і трагічним героєм був колись нею зневажений Радик.

Раптом в двері хтось постукав. В коридорі почулися кроки і чиїсь голоси. Це прийшла Іра. Вона була сама без дітей (напевне залишила зі своєю мамою, що часто бувало в таких випадках).

Двері відкрилися і до вітальні увійшла жінка такого ж віку що й Таня. Довге, біле волосся спадало по її плечах, легенький чорний напівпрозорий гольф закривав хіба що шию а міні спідниця була радше лише тонким поясом навколо талії і виконувала функцію зваблювання.

Іра пройшла в глиб кімнати, підійшла до Тані і сіла поруч.

– О, ти дивишся фільм! – були перші слова. – Тоді я сяду біля тебе.

– Сідай подруго! Дивлюся.

– Ти як? – були перші слова Ірини. – Щось я не бачила щоби ти колись зацікавлювалася так кіно.

– Та…так просто …

– Таня, а серйозно!? – Іра спитала відверто на щось натякаючи.

– Перестань. Хіба не можна переглянути телевізор? – почала Тетяна.

Ірина давно вже забула про події десятилітньої давності. Їй, зрештою і в голову б не прийшло догадатися в чому саме полягала проблема. Вона просто дивилася і дивувалася, що там цікавого може бути.

Потім Тетяна встала і вони пішли як зазвичай пити каву і розповідати одна одній різні історії. Розмова була як завжди тепла і затягнулася допізна.

На годиннику вже вибила одинадцята перш ніж Іра додумалася піти. Але перш ніж побажати на добраніч, вже в дверях, вона якось дивно спитала :

– Тань, а той актор. Він дуже подібний був до ….

– Так, так аякже! – якось автоматично а може навмисно потвердила.

– Ти думаєш? Тань…

– Ірка, та звичайно ні. Так просто пожартувала.  Я навіть не знаю про що ти.

– Про Радика. Памятаєш його? Дуже подібний. Правда?

І це останнє було ніби ніж в серце. «Чому? – питала себе вона. – Яка різниця хто він? Що мені до того? Ну чому я мушу боятися так цього імені… можливо і він. Чому…». Але в голос мовчала.