Глава 6

Весна. І в кожного свої на неї плани. Але якщо у тебе дитина то плани не вельми світлі. Саме так було у житі Тетяни Білінської. Звичайна, проста жінка з провінційного містечка. Закінчила школу, коледж, одружилась, народила дитину – от і вся історія. Але було і ще щось.

Була нитка, котра пов’язувала її з одним із нових зірок кіно – Радимиром Воловські. Що саме? Нічого особливого. Просто вона і була тією самою Танею.

Тетяна поралася на кухні. Сьогодні субота. Роботи було повно, бо завтра ще й обіцяла сестра приїхати з чоловіком в гості. А вона? А що вона. Сама та ще й з дитиною. З чоловіком розійшлися кілька місяців назад.

Андрій став нестерпним. Пив. Буянив. Подавала на розвід кілька разів. Так, щоб налякати. Не допомогло. Тепер це вже остаточно. Зрештою, сама в усьому винна. Чоловік випадково дізнався, що дитина не його. Почав влаштовувати дома розборки. Добре, що хоч не вбив.

Тепер живе з донечкою Вірою. Дитині уже десять років минуло. Ходить до школи. Добре вчиться. Мамина єдина радість. Самотність в тридцять ставили свої відзначки на жінці. Її тепер все менше цікавило щось окрім того як жити далі.

Вірочка гралася в кімнаті. Дитина є дитина. Що ще можна робити суботнім ранком. І звичайно, що дивилася телевізор. Йшло кіно. Цікаве, захоплююче кіно.

Фільм складався з двох частин. І перша якраз зараз закінчувалася. Наступна ж мала початися аж вечором. Сюжет картини був доволі цікавим як для дитини так і для старшого. Це був пригодницьким романтичний фільм.

Таня зайшла коли він закінчувався. Вона щось намагалася знайти у своїй сумці. А можливо спеціально як то буває в батьків з цікавості, що ж переглядає їхнє чадо. Коли пішли уже титри диктор озвучив серед іншого і акторів : «у головних ролях: Радимир Воловські…». Тетяну ніби струмом вдарило. Не може бути! Невже він актор! Невже Радимир! Вона більше нічого не чула. Це ім’я звучало в її голові неначе бій барабану. Той самий Радик котрого вона колись кинула, щоб зустрічатися з Вадимом.

Пам'ять погана річ. Вона інколи може приносити не лише хороші спогади. Але й піднімати старі погані, грізні. А то й зовсім не бажані. Саме такими поганими і зовсім не бажаними вони були для Тані. Вона ніколи не думала що так все може змінитися. Хоча і не вірила, що це саме та людина, про кого вона думає.

Думки перебив телефонний дзвінок. Телефонувала подруга Іра.

– Привіт Танюша. Що ти робиш вечором?

– Та нічого такого. А що? – відповіла жінка. – Ти може щось маєш сказати?

– А подумай? – в Іриному голосі відчувався хороший настрій. Вона була кращою подругою Тані.

Кілька годин минуло дуже швидко. І от весняний теплий вечір опустився над містом. Кожному він приносив щось окреме. Комусь він приносив нові хвилі почуттів, комусь смуток, комусь любов а комусь останні хвилі переживання.

Цей суботній вечір був нічим не інакшим від сотні інших весняних чи літніх вечорів. Все те саме. Та сама природа, та сама тиша, та сама одинокість. Таня втомилася за цілий день. Хоча і роботи як такої не було. Все одне і те ж. Але була одна річ, що мучила її майже цілий день.