Глава 5

Сон не брав містера Тома. Він уже засидівся за роботою але все ще не хотів спати. Важкі постарілі руки важко сунулися по столу що разу коли він брав новий блок з документами.

Містер Том був не лише першокласним коропом але й добрий другом Радика. Саме останній попросив його переглянути документи, котрими колись займалася Беккі. І не помилився. Старий пес добре чув де було заховано труп. Том був досвідченим сищиком. На його рахунку була не одна розкрита справа. У вільний, від роботи час, він переглядав документи, фотокартки, і все інше, що було знайдено на квартирі Беккі. Щось підказувало йому тепер взятися за старий альбом. Його знайшли за шафою у спальні.

Стара, пошарпана книга призначена для зберігання фотографій. «І чим же вона була так важлива, щоб аж запхнути за шафу» – спитав себе Том. Відповідь не змушувала себе довго чекати. Він побачив що на кількох сторінках зникли фотографії.

Крім того, експертиза давала цікаві факти – на тілі дівчини і на альбомі були одні і ті ж самі відпечатки пальців. Тобто, можна стверджувати, що саме цей альбом став причиною смерті нещасної. Том перегортав сторінки одну за одною. Раптом він помітив, що одна із фотографій є прикріплена набагато пізніше аніж усі попередні. Та найцікавіше було те, що під нею щось було.

Містер Том обережно відірвав фотографію з одного кута і запхав пальці під неї. Звідти він витягнув папір із записом наступного змісту: «Рік продався за наркотики, Джон збожеволів, Стейсі втекла, Віктор боягуз. Гра скінчилась. Нам усім скоро кінець містер Бонклан не пробачить нікому». Це було цікаво. Тепер лише треба було дізнатися хто ж такий цей містер Бонклан. І Том уважно роздивився фото яким було заклеєно цю записку. На ньому було семеро людей. «Напевно серед них має бути вбивця – подумав містер Том – Значить, наш Бонклан десь серед цих семи. Це вже полегшує роботу».

Він вислав запити в інші відділки поліції. Вже через кілька годин відгукнулися з міста Хейвстон, штат Техас. Саме тут покінчив життям тридцятидворічний Джон Бренді. Цікаво, що у нього знайшли таке ж фото з надписом «привіт від Хенгса». Тепер у справі з’являвся ще й якийсь Хенгс. Це неймовірно заплутувало справу.

З Маяммі також прийшла відповідь. У ній йшлося про те, що Ріккі Девінсон помер через передозування. До того ж він, як було вказано, мав не традиційні стосунки. Таким чином те, що писало в записці Беккі було правдою. Це могло означати тільки одне – що всі вони влізли у якусь велику аферу і зіграли у «велику гру». Гру, котра була не для них. Гру, котра стала для них смертельною.

Дзвінок, що розбудив Радика, був від містера Тома. Чого міг хотіти він, до того ж так рано. Радик ліниво потягнув руку і відповів на дзвінок. Він ще досипав. Але розмова видно була не злегких.

– Радик я здається натрапив на слід тих, хто вбив Беккі – цілком серйозно сказав містер Том – І це пов’язано зі смертю Ріккі.

– Що ви кажете? Містере Том! Причому тут Ріккі! Так він був гарним хлопцем. Ні, ну він гуляв. Але ж і помер від наркотиків!

– Ти впевнений? – лукаво спитав містер Том – А я думаю дещо інакше.

– Тобто, ви хочете сказати, що Ріккі вбили? – якось бездушно спитав Радик – Але ж кому це треба?

– А от кому треба, того я ще не знаю. Проте мушу сказати, що і Ріккі і Беккі і дехто з інших твоїх друзів явно комусь перейшли дорогу. Доречі, а де Браян і Джерард?

– Браян в Італії а Джерард я не знаю. А що? – зі страхом спитав Радик.

– Боюся, що і вони теж належать до цієї гри.

– Якої гри? Містере Том, я не розумію.

Розмова з містером Томом для Радика стала чимось шокуючим. І тільки тепер він починав усвідомлювати в яку міг попасти біду.

Виявлялося, Беккі була далеко не ангел. Він зрозумів тільки тепер. Це був страшний шок для нього. Радик не міг собі ніяк уявити, що Беккі, мила розумна дівчинка може попасти в чорт знає яку там «гру». А що далі? Хто наступний? Це говорив страх! І цей страх був не просто чимось звичайним, що можна пояснити. Ні, це був надприродній страх. Страх без причини.

Разом із тим Радик розумів, що ніхто цього не має знати. Він не хотів аби мама дізналася які у нього були друзі. Тому зробив гарний вигляд і пішов снідати.

Мати пішла собі як завжди на роботу. Вона звикла уже до цієї роботи. І тепер, коли діти були на канікулах вона навпаки почувалася якось ніби обділеною. Для Радика вона приділяла часу тільки у вечері. І то не завжди. Бо він і не особливо горів бажанням обговорювати свої минулі гріхи. Якщо і говорив то лише частинами аби не тривожити психіку «старого викладача».

І так, Радик вирішив заскочити в магазин. Він уже кілька разів заходив у цей магазин. Тут йому подобалося, бо усе було свіжим. І Радик міг нормального чогось прикупити. Він розрахувався за покупку і вийшов на двір. Два пакети всячини, котру так він любить. Ні, Радик просто хотів купити щось добренького мамі. Раптом він почув позаду себе чиїсь кроки. Він обернувся і остовпів. Перед ним стяли дві дівчини. Саме так, це була Ліна і ще якась дівчинка.

– Доброго дня вам! – привіталася Ліна – А ви що за покупками ходите?

– А що тут такого – розгублено відповів він – Тебе це дивує?

– Ні. Але просто дивно якось все ж…

– Чого не в школі?

– У нас канікули – втрутилась подружка.

– А що в Америці діти ходять до школи цілий рік – додала Ліна.

– У мене, слава Богу, дітей нема. Так що сказати вам точно дівчата не можу.

– А може ви нас прокатаєте – раптом видала Ліни подружка.

Справді видала. Подумати лише. Сама перша отак от нахабно, ініціативно нав’язується. Радикові було якось все рівно. І в тому, щоб підвести цих двох він не бачив нічого поганого.

А нічого дивного. Часи міняються. Міняються цінності, міняються смаки, вподобання, страхи. Все міняється. І те, що колись було мало не страшним гріхом – тепер стає абсолютно нормальним. Вкінці кінців, з цими змінами треба або боротися або змиритися. Іншого виходу нема.