Глава 5

Йшла одинадцята весна, відколи Радик покинув рідну хатину і почав свій рух у самостійному житі. Це була його остання весна. Хоча він ще цього не знав. Він ще молодий, красивий, на піку слави і можливостей. Робота лише починається в цей час. Він мріяв ще про багато ролей, зйомок, коментарів і більшої слави.

Радик свідомо підігрівав довкола себе скандали останнім часом. Це не лише збільшувало його шанси на звання справжньої зірки і робило відомим але й давало щось більше. Щось, про що ніхто і ніколи не міг догадатися. Задоволення? Ні, щось більше. Бажання. Але не бажання просто як бажання. Але бажання йти далі.

Колись, ще малим він заприсягнувся, що робитиме все аби стати мега популярним. І цей час настав. Він зірка. Але тепер йому все це видавалося мізерним в порівнянні з тим, що можна отримати від життя. І справді. Він брав від життя все що міг.

Відколи покинув рідний дім, Радик дуже змінився. Не тільки фізично але й морально. Він став зовсім іншою, далекою від всього того що було раніше йому притаманне. Моральні норми, стидливість, страх кудись ніби зникли. Тепер це була особа, що не зважала ні на що. Радик навіть змінив раціон їжі. Абсолютно все що йому нагадувало дім. Але тепер він хотів знову повернутися в Україну. І не тому що хотів додому. Зовсім ні. Тільки щоб побути біла тієї, що так підкорила його ще кілька місяців тому.

Радик зловив себе на тому, що він, всі його думки обертаються навколо Вікторії. «Невже я справді її так люблю? – запитував себе. – Ну і що в ній такого? А сотні інших? Чим вона краща? Не можу зрозуміти. Але хочу чомусь туди. Хоча б раз поїхати, так хочеться…. Ці телефонні  розмови… Я не можу зрозуміти, що насправді а що ні…». Його думки знову і знову линули далеко, за океан. Туди де живе любов.