4

Лікарня. Реанімаційне відділення. Та ж гробова тиша що і в квартирі Беккі. Кругом апарати, крапельниці. Серед усього цього на ліжку лежало  бліде з синцями тіло.

Колись це була красуня. А тепер важко в ній впізнати колишню Беккі. Вона ніби спала. Очі були закритими. Руки лежали взддовж тіла. Губи покусані, закривавлені. По руках виднілися гематоми. Що ж таке мало статися, щоб привести її до такого стану. Радик підійшов ближче і сів поруч на крісло. 

Кома… стан організму, що знаходиться на межі життя і смерті. А далі? Питання на котрі не мають відповіді навіть лікарі. Можливо ще повернеться. Але можливо. Нема нічого точного. Так само як в житті. Немає нічого точного. Лише одні здогадки. І що буде завтра це лише великий знак питання. І на всі ці питання немає відповіді.

Вона лежала навіть не повохнувшись. «О Беккі, нещасна Беккі. – подумав Радик. – В що ж ти так влипла?…».

Хлопець підійшов до ліжка і сів на крісло, що стояло поруч. Він торкнувся рукою ніжної, блідої руки. Ніякої реакції не відбулося. Вона просто лежала. Німа тиша просто розривала середину Радика. Минали хвилини, Беккі так і залишалася непорушною. А Радик сидів так поруч аж доки не зайшов лікар.

– Господи, містере Радимир, я дозволив вам лише кілька хвилин! – якось не сміливо промовив він.

– Так, так лікарю. Вибачте. – він ніби прокинувся. – Скажіть будь-ласка, що з нею?

– Вона в комі. Це, як би вам сказати, «не найкращий» стан людини. Надія по-суті не велика. Я вам не можу сказати напевно.

– Але будь-ласка. – продовжував Радик. – Що могло причинити такий стан?

– Численні травми. Це найперше. – поправляючи окуляри проказав доктор. – Страшний стрес…

– Стрес? Лікарю, але ж ви не думаєте? – спитав хлопець.

– Саме так. Черепно-мозкова травма від удару чимось тупим по голові. Кільканадцять ударів в область живота і нирок… її ґвалтували…. І то дуже довго…

– Господи Ісусе! – ледве витягнув із себе Радик. – Ви брешете! Ні, тільки не це…

– Нічого не поробиш. Саме так. В шансів не багато… А зараз ідіть…

Довгі вулиці міста стали для Радика наче чужими. Він їхав в машині, сидівши на задньому сидінні. Сірі осінні хмари здавалося нависли над самими будинками. Все навколо здавалося якимось жахливим, кошмарним сном. « І що ж тепер? – думав Радик – Невже так от просто і закінчиться? Чому так не справедливо? Чому всі мої друзі, люди котрих я любив зникають? Чого ж тоді варте оте життя… Ще не давно я чув її голос…А нині вона просто… Вона майже труп…».