Глава 5

       Всі хочуть якихось змін. Хороших змін. Змін, корі принесуть якусь впевненість, якусь надію і любов. Це людська закономірність – бажати собі добра. Те саме думав і Радик. Щось тепер змушувало його сприймати все по – іншому. Те, що колись було для хлопця нормальним явищем, закономірністю – тепер ставало просто беззмістовним. Він не міг собі відповісти на питання – чому, але щось ніби надірвалося в середині. Радик почав замислюватися про себе, про сенс життя, про сій час, про любов. Остання була для нього болючим питанням. Старі згадки все ще нагадували про себе. Думки про це святе і світле почуття були для Радика далеко не світлими. Він давно вже не бачився з Беккі. Звичайно, що у нього було і до і після. Але тепер це до і після ставало важким тягарем на душі уже не так молодого,відомого актора.

     Радик прийняв душ, увімкнув телевізор і зібрався спати. Він дивився ще якісь там новини, як це завжди робив перед сном (щоб при можливості потішити своє самолюбство). Раптом задзвонив телефон. То це міг телефонувати в такий пізній час Радик не знав. Він якось не спішно встав і підійшов до телефону. Номер був не знайомим. Хлопець нехотячи відповів на дзвінок:

– Алло – підняв трубку хлопець. По ту сторону телефону хтось плакав. Це була якась жінка.

– Алло… Радик… –  почулося у трубці.

– Хто це? – спитав Радик. Він ніяк не міг впізнати голосу.

– Ти мене не впізнаєш? – знову промовив крізь сльози голос – послухай. Я хочу з тобою поговорити…звісно якщо можеш…

– Ну можу звичайно. Але у чому справа? І хто?

– Це я Беккі. Ти ж мене не забув? Будь – ласка Радик!

– О так… чому я маю тебе забути? Звичайно пам’ятаю! – ледве мовив Радик – а що сталося?

– В мене великі проблеми, Радик, дуже великі проблеми – і далі схлипувала дівчина – я не знаю як тобі це пояснити… – Говори як є! Ну… я слухаю!

– Я..я… – і дзвінок обірвався.

    Кілька спроб передзвонити на номер дівчини були безуспішними. Радик встав. Він ще раз спробував зателефонувати на домашній Беккі. Відповіді не було. І це насторожувало. Про всяк випадок Радик передзвонив старому доброму Томі:

– Томі вибач що піднімаю з ліжка але є проблеми! – мовив хлопець.

– Радик…боже мій… ну які серед ночі в тебе проблеми?– почулося сонне бурчання в трубці.

– Дзвонила Беккі. Вона щось говорила і плакала. Я не розібрав що але…

– Радик ти послідня свиня… ти на годинник дивився… боже правий…

– Томі! Вона може бути в небезпеці!

– Ага. А ти як добрий хлопчик – рятівник будеш бігти і рятувати…ну гаразд…зараз щось придумаємо…давай я хоча б встану для початку..

– Добре через п'ятнадцять хвилин я буду в тебе.

       Машина Радика вже стояла біла дому Томі. Через кілька хвилин звідти вийшов молодий повненький, низького росту чоловік. Це був Томас Карестман, старий добрий приятель Радика. Спортивна куртка, чорні кеди і коротке чорне волосся – от і весь вам Том.

– Ну і що там сталося? – було першим питанням Томі – я телефонував своїм друзям з відділку, вони казали що постараються нам допомогти.

– Дякую Томі. Сідай. Може самі щось знайдемо.

– Цікавий ти малий, Радик. Чесно. Ну і де ти збираєшся її шукати? Ти ж з нею останніми часами навіть не говорив… воно тобі треба…

– Напевно треба раз я тут!

– Ну і нехай… – пробурчав Томі.

     На квартирі ніхто не відповідав. Томі відімкнув двері шпилькою і вони у двох зайшли. Всередині було порожньо. Вони переглянули все навколо – нічого підозрілого. Радик знайшов якийсь альбом. Старий альбом але в ньому було кілька свіжих фотографій. На всіх вона була з друзями. Нічого особливого. Раптом Том закликав його до іншої кімнати. По середині лежали розкиданими диски. Всі вони були не підписані. Більшість дисків була поламані, що могло свідчити проте, що по них просто ступали ногами. Деякі були просто лежали вийняті з коробки. Увагу привернула пуста коробка в котрій не було диска. Однак на звороті було видряпано олівцем «ОЛМКА». Хлопці перезирнулись. Що означали ці загадкові слова вони навіть уяви не могли мати. Тепер вони уважніше шукали. Шукали самі не знали що але мусило бути б і ще щось що б дало відповідь бодай на одне з питань. Дві години пішли коту під хвіст. Вони у двох перерили усю спальню і вітальну кімнати. Радик зайшов на кухню а Томі поліз у ванну. Його поліцейські навики дали своє. У ванній він побачив ще дещо. Уже на багато цікавіше. У ванній ще зберігалася не змита піна. Це могло свідчити про те,що тут не давно були і що хтось дуже квапився і навіть не прибирав за собою. На дзеркалі помадою був теж напис «ОЛМКА». «Щось тут не так – пробурмотів про себе Томі – мусить же десь бути відгадка.» У корзині він знайшов ганчірку, котра була в якійсь рідині схожій на кров. Однак це не була кров.

   Дивним видалося і те, що ніде не було комп’ютера, телефона чи принаймні записної книжки. Вся документація була забрана. Отже, напевне було пограбування. Хоча слідів злому не було ніде.

– Дивним мені все це видається Радик, як загадаєш – нарешті промовив Томі– це не схоже на злом. Слідів боротьби немає – а отже можна сказати що все було мирно. Але поломані диски говорять інше.