Глава 2

       Вечір був теплим. Олена Кирилівна поралася на куні коли туди увійшла баба Параска.

– Ой, Оленко як там наш Радик? Коли вже прийде?

– Не знаю мамо -, відповіла мати Радика – він мало коли дзвонить. А коли дзвонить то з прихованих номерів. Так що передзвонити  я не знаю куди. Каже що як матиме час то сам набере. Казав що хотів приїхати десь на осінь. Але…

– От так… поїхав в чужий край, сам один. І що він там робить? Ой, боже Боже!

– Та чого плачеш мамо. З ним все добре. Раз дзвонить, гроші переслав – значить не бідує. А що тут буде робити?

– Та так але… шо такий молодий, не жонатий… аби пити не почав…

– Має голову най робить.

– Добре тобі Оленко так казати. А самому десь хто знає де бути то не так легко.

– Я його туди не посилала. Що хотів то має – і вона поклала на стіл вечерю.

        Вони повечеряли. Посиділи ще якийсь час. А тоді пішли спати. Олена Кирилівна лягла в ліжко але спати не хотілося. Вона ввімкнула телевізор. На екрані з’явилося зображення. Йшло кіно. Пригодницький фільм про життя на далекому острові. А в одного із головних героїв грав – її Радик. Він був увесь у гримі. Майже не впізнати. Але все ж щось є таке що дозволяє впізнати навіть під гримом. Він був неповторним. Це був ніби чужий їй, не знаний хлопець. Молодий чоловік який блискуче виконував свою роль. На неї з екрану дивився не її маленький, безпомічний Радик я зовсім чужий, мужній, серйозний Радимир Воловський.

    Фільм щойно вийшов на великий екран. І це було щось цілком нове. Не перевершене. Вона додивилася його до кінця. (що було вкрай не часто. Пані Олена любила засипати під час перегляду фільму). Потім вона переключила на інший канал. Там були новини. В короткому огляді показали знову Радика.

      Пані Олена нічого якось особливо ніколи не запитувала у сина про його роботу. І тільки тепер вона побачила свого єдиного Радика. Який же він красивий, молодий, граційний, темноволосий, стрункий. Фільм розказував про життя на безлюдному острові двох молодих людей, хлопця і дівчини котрі вижили після бурі. Півтори години Олена Кирилівна милувалася своїм сином. Вона аж забулася. Це був для неї напевно найбільший подарунок за всі роки від коли вона не бачила його. Потім вона тихо заснула. Скільки води сплило у море з часу, коли Радик поїхав до Києва. Так, він часто дзвонив, писав додому але то було лише маленькими точковими промінчиками. Багато хто уже почав забувати Радика.  Тай ніби сам Радик був радий цьому, що його забували. Він навіть що раз то менше давав про себе знати, все більше часу не дзвонив ніби даючи зрозуміти що не хоче щоб про нього згадували. Втім були на те і особисті причини. Багато хто тепер з ним був би радий і поговорити, і зустрітися, і навіть порозумітися але тепер цього йому не треба було. Тепер він став іншим.

     Мати Радика часто його просила приїхати. Вона боялася за свого сина. Але не перечила йому. Колись вона часто його діставала різного роду питаннями. І от тепер все саме за себе сказало. Їй було приємно бачити свого сина актором та ще й у головній ролі…