Глава 3

Був вечір і Радик маючи вільний час сидів в номері. Він дивився у вікно спостерігаючи як рухаються в низу люди. Як приходять і відходять. Кудись їдуть. Кудись спішать.

Хлопець взяв телефон і набрав цифри. Йшли гудки. Але ніхто не відповідав. Ці хвилі видавалися вічністю. Раптом на другому кінці дроту почувся жіночий голос. Це була вона – Вероніка. Як давно Радик її не чув. Він майже відвик від її голосу. Не часті дзвінки по кілька хвилин. От і все щ було тут цілих три місяці.

– Ну привіт – нарешті перебив тишу голос – Чого мовчиш?

– Це ти! Нарешті! Як я давно хотів почути! Знаєш…ти …

– Знаю Радик, знаю – байдуже відповіла дівчина – Я багато чого знаю. І я тобі дещо хотіла сказати.

– Кажи – якось ніби не своїм голосом промовив хлопець.

– Я вагітна!

– Аа… Що? Ти жартуєш!?

– Ні! Я серйозно! Радик, приколи закінчилися! Я була сьогодні в лікаря! Все підтвердилося! Так що … Я попала!

– Ні! Ми попали!

– Розумієш… Це не твоя дитина! І взагалі, Радик, краще більше не дзвони сюди! Я не хочу тебе більше чути, бачити, знати про тебе і все що пов’язане з тобою ! Тебе не існує для мене!

– Зачекай! Але ж я люблю тебе! Повір я скоро повернуся і все буде добре! Потерпи ще трошки!

– Ні, не буде! Радик – ти живеш собі там, в своїм коконі. Ти забув про все. Ти маєш своє життя, свою нову ідею, свій світ. А я маю свій. У мене є інший! Так що вибач! Любчик, звісно, не такий талановитий як ти – але він нікого так не нізащо не має як ти! Може він не такий геній як ти. Але він винаймі мене любить щиро! Він готовий приділити свій час мені а не книгам, друзям і писанині, котра нікому не потрібна буде за кілька років. Все, прощай і не згадуй мене більше!

Дзвінок було розірвано. В трубці почулися тільки короткі гудки. Хлопець був настільки прибитим, що навіть до кінця не розумів що це було: сон чи справді дзвінок. Біль стискав серце. Боліло навіть не від того, що сталось а від самих слів. Від тих кількох фраз, котрі поставили хрест на їхніх відносинах. Єдине питання яке так мучило – чому? Чому вона так поступила? Чи справді все втрачено?

«Все – подумав Радик – Час почав видно грати не в мою користь. Я ж любив її. Чому? За що? Ну чому?».

Він не міг встати з крісла. Це було щось більше ніж просто біль. Це був просто кінець. Він був розбитий як ніколи. Все чим жив, заради чого йшов, заради чого він тут – вже немає ніякого значення. Все, що було так святе для нього враз розірвалося як мильна бульбашка.

Він повільно підвівся з крісла, вдягнув свою темну спортивну куртку, взяв гаманець з грошима і вийшов в коридор. Була десь без десяти хвилин восьма. Радик спустився сходами, пройшов прихожу і вийшов на двір.

Ця осінь була для нього особлива. Він був самотній. Сам, в чужій країні. Без друзів, без дівчини, без майбутнього. Радимир пішов тримаючи руки в кишенях. Він довго гуляв вулицями міста. Але біль так і не стихав. В серці кололо. В горлі стояв якийсь кусок. На очах появлялися час до часу сльози. Радик не міг ніяк заспокоїтися. Питання самі лізли в голову і роздирали розум на шматки. Це був біль який не можливо описати. Біль людини, котра шалено любила, мріяла, жила. Аж раптом все скінчено.

Десь в павутині вулиць він знайшов якийсь клуб. Радик просто зайшов туди. Грала якась приємна легка музика, біля бару стояв молодий хлопець – бармен. Радик сів на крісло біля барної стійки і попросив чогось міцнішого.

Скільки часу проминуло він не пам’ятає. Не пам’ятає також і те скільки він випив. Пам’ятає лише окремі обличчя котрі щось говорили, ставили якісь питання, просили про щось. І просто біла стіна….

Прокинувся Радик десь після обіду в себе в номері. Голова боліла страшно. Він ніяк не міг згадати як суюди потрапив. Як йшов. Коли повернувся. Абсолютно нічого. Повне забуття. Він повернув голову і побачив в кріслі сидячу Беккі.

– Ну що, нарешті! – промовила вона – Вчасно ж я тобі подумала зателефонувати. Інакше важко було б сьогодні!

– Мені і так не легко. Повір! – пробурчав Радик.

– Бачу – і дівчина подала йому стакан з водою – Пий, стане легше!

– Дякую…

– Ну і як ти опинився там? Я дзвонила тобі стільки разів! А потім… І от знайшла ледь теплого! Ну скажи – воно того варте було?

– Напевне… знаєш … я… я заплутався… Беккі …ти єдина тепер людина рідна мені…. чесно….

– Ну так, ще п’яний! Полежи трохи!

– Та ні… я серйозно…

– Добре, добре! –  посміхнулась дівчина – Давай краще приходь по швидше до норми. Нам ще багато роботи нині..

– Яка робота Беккі – нині вихідний…

– Ні, сьогодні уже якраз і не вихідний! Ти добре випив. Так що тепер довго шкодуватимеш про це.

Вони ще якийсь час теревенили про се про те. Раптом Беккі спитала :

– Радик скажи, чого ти так багато випив?

– Знаєш – давай ми про це не будемо згадувати! – якось болісно промовив хлопець.

Радик знову прийшов до форми. Почав як і звичайно займатися своїми справами. Реклама була знята. Все що потребував містер Девінсон було готове. Хлопець накинув йому ще одну перспективну ідею реклами. І воно мало великий успіх. Тепер Радик мав багато знайомих серед шанованих людей. І це було йому тут аж конче як потрібно.