1

Радик пробудився доволі рано. Він почував себе наче викрученим. Вже шостий тиждень як він тут, далеко від дому, від своєї Вероніки. Коли ж це все скінчиться. Йому не вистачає спокою. Так бажаного спокою.

Гроші, слава, знайомства – все ніби падає сніг на голову. Але чогось таки не стає. Не стає простого спокою. Тиші. Боже, як же він любить тишу. А тут… Тут її не знайдеш. І кожного ранку одне і теж. Робота, робота і ще раз робота. Як же це його вимучувало. Ця однотонність. Ця рутина. Часу майже не залишалося. Інколи навіть щоб подзвонити до коханої.

«Знову ці сни. – подумав Радик. – От коли ж це все скінчиться? Хоча це єдиний шанс піднятись хоч трошки і показати Вероніці, що я тут не лише завдяки її батькові. А може і на краще що я тут. А то хто знає чим би все скінчилось.».

Він згадував останню розмову з дівчиною і йому закрадалися якісь погані думки. Згадувалося, що майже перед самим від’їздом вона обізвала Радика популістом і нездарою, котрий тримається лише завдяки її татові котрому потрібне свіже м'ясо. Вона, що правда після того кілька разів просила пробачення за це. Але йому було все ж важко згадувати цей момент.

Сьогодні йому снилося знову те саме. Снилась вона – його кохана. Вона приходила тут у снах часто до нього. Вона щось говорила.

Радимир встав, пішов в душ. Він довго стояв під струменями води, що текли по його тілу. Холодна вода змусила трохи прийти до себе. Хлопець поснідав. Потім він відімкнув шафу. Там було повно речей які він міг спокійно одягнути. Але Радик чомусь не міг знайти нічого для себе.

Пригадувалася та дівчина, котра підвозила була його в машині. Її звали Беккі Теччер. Комунікабельна білявка з великим запасом гумору. І не тільки…