Глава 2

Середа видалася для Радика не вдалим днем. Він цілий ранок бігав по кімнаті і шукав у що б то йому одягнутися. Нарешті було вирішено – він одягне старі джинси, чорний гольф і куртку. Хлопець збирався кудись їхати але про це нікому не говорив. Він швидко, навіть не поснідавши, вибіг з дому. На тому боці дороги чекала червона дев’ятка.

– Ми запізнюємося! – злився Олег. – Ти би швидше міг!

– Та міг би, міг але… – відповів Радик.

– Добре, добре їдемо!

Машина швидко рвонула з місця і зникла за поворотом.

Поїздка була довгою і виснажливою. Однак, вона давала свої плоди. Радимир знайомився з багатьма людьми, дізнавався багато цікавого, відкривав для себе новий світ. Світ інших людей.

На дворі була майже ніч. Вони щойно повернулися зі Львова. Цього разу відбувалася зустріч літераторів і Олег був запрошений як кращий викладач і поет. Ну а також і як критик. А так як Радимир пробував себе в літературі то Олег користуючись нагодою представив аудиторії хлопця. Всі були в захваті від молодого Радимира. Звісно що. Аджеж в будь-якій компанії завжди спочатку «раді бачити свіжу кров». А він був надзвичайно втомлений але щасливий як ніколи. Це в перше його представили не просто як того що «він зі мною» а як особистість. На вулиці не було нікого і тільки ліхтарі освітлювали засніжені вулиці міста.

Радик йшов не спішуючись. Він насолоджувався вечірнім містом. Це було в перше за багато років, відколи він перестав тут жити. Тоді місто стало для нього якимось чужим. Але тепер воно знову вдихнуло в нього новий сенс життя.

Раптом задзвонив телефон і Радик ніби пробудився від сну. То ж міг дзвонити в такий час. Він витягнув мобілку з кишені і побачив що дзвонив той самий Олег.

– Радик ти ще не спиш? – були перші слова Олега.

– Та ні. А що сталося?

– Нічого! Просто я забув тобі сказати, що на завтра маю запрошення від Олександри Вікторівни. Я обмовився їй, що ти теж будеш. То як?

– Ну якщо так то буду!

– О, це я принципі і хотів ще почути на нині від тебе! Бувай!

І що він там робитиме завтра – хлопець не знав. Зараз його це мало цікавило. Що принесе завтрашній день нікому ще не було відомим.

Олександра Вікторівна була його вчителькою і чи не єдиною людиною в цілій школі, котра зрозумінням ставилачя до нього. Вона була ніби справжня подруга. Хоча так говорити буде занадто.

Олег справді дещо перегинає палку. Ну і як він пояснить свій візит? Що скаже? Як це він отак просто візьме і прийде? А якщо так якійсь будуть ще гості – то як буде виглядати? Але це буде завтра. А зараз він просто ляже спати. І віддастся у обійми сну.