Глава 2

Середа видалася для Радика не вдалим днем. Він цілий ранок бігав по кімнаті і шукав у що б то йому одягнутися. Нарешті було вирішено – він одягне старі джинси, чорний гольф і куртку. Хлопець збирався кудись їхати але про це нікому не говорив. Він швидко, навіть не поснідавши, вибіг з дому. На тому боці дороги чекала червона дев’ятка.

– Ми запізнюємося! – злився Олег – Ти би швидше міг!

– Та міг би, міг але… – відповів Радик.

– Добре, добре їдемо!

Машина швидко рвонула з місця і зникла за поворотом.

Поїздка була довгою і виснажливою. Однак, вона давала свої плоди. Радимир знайомився з багатьма людьми, дізнавався багато цікавого, відкривав для себе новий світ. Світ інших людей.

На дворі була майже ніч. Вони щойно повернулися зі Львова. Цього разу відбувалася зустріч літераторів і Олег був запрошений як кращий викладач і поет. Ну а також і як критик. А так як Радимир пробував себе в літературі то Олег користуючись нагодою представив аудиторії хлопця. Всі були в захваті від молодого Радимира. Звісно що. Аджеж в будь-якій компанії завжди спочатку «раді бачити свіжу кров». А він був надзвичайно втомлений але щасливий як ніколи. Це в перше його представили не просто як того що «він зі мною» а як особистість. На вулиці не було нікого і тільки ліхтарі освітлювали засніжені вулиці міста.

Радик йшов не спішуючись. Він насолоджувався вечірнім містом. Це було в перше за багато років, відколи він перестав тут жити. Тоді місто стало для нього якимось чужим. Але тепер воно знову вдихнуло в нього новий сенс життя.

Раптом задзвонив телефон і Радик ніби пробудився від сну. То ж міг дзвонити в такий час. Він витягнув мобілку з кишені і побачив що дзвонив той самий Олег.

– Радик ти ще не спиш? – були перші слова Олега.

– Та ні. А що сталося?

– Нічого! Просто я забув тобі сказати, що на завтра маю запрошення від Олександри Вікторівни. Я обмовився їй, що ти теж будеш. То як?

– Ну якщо так то буду!

– О, це я принципі і хотів ще почути на нині від тебе! Бувай!

І що він там робитиме завтра – хлопець не знав. Зараз його це мало цікавило. Що принесе завтрашній день нікому ще не було відомим.

Олександра Вікторівна була його вчителькою і чи не єдиною людиною в цілій школі, котра зрозумінням ставилась до його витівок. Вона була ніби справжня подруга. Хоча так говорити буде занадто. Олег справді дещо перегинає палку. Ну і як він пояснить свій візит? Що скаже? Як це він отак просто візьме і прийде? А якщо так якійсь будуть ще гості – то як буде виглядати? Але це буде завтра. А зараз він просто ляже спати. І віддастся у обійми сну.

В кімнаті подзвонив телефон. Він дзвонив довго і настирливо тому Радик хоч і спав ще солодко все одно мусив встати і підняти трубку.

– Алло – ледь спросоння пробурмотів хлопець.

– Ти ще спиш? Ану піднімайся? Сподіваюсь, ти не забув де ти маєш бути нині? – це був Олег.

– Та не забув, не забув – бурмотів Радик

– В четвертій маємо бути там! Так що давай! В половині четвертої я заїду по тебе!

– Дякую! Буду готовим..

Хлопець ще наполовину спав. Але треба буде і він таки буде готовим. Бо ж якщо вже пообіцяв ну то нема ради.

В домі не було нікого і Радик почав шукати, щоб то йому наразі одіти. І от нарешті попрасована сорочка, чорні джинси, черевики, чорний светр і пальто.

Їсти він нічого не міг тому обійшовся своїми любими бутербродами з чаєм. А час проминув так швидко що не встиг і оглянутись як вже треба було виходити. На годиннику вибивала половина четвертої і Радик одягнувши пальто вийшов на вулицю. В зимі в цей час починає смеркати. На заході падали ще останні промені сонця. Морозець пощипував за вуха. Сніг рипів під ногами. Дерева були вкриті білою ковдрою і виглядали так красиво, що аж хотілося їх сфотографувати.

Машина вже стояла навпроти Радикового дому. Видно було, що лише щойно під’їхала, бо ще сліди були свіжі. Радик відкрив дверці. Там був лише Олег. Хлопець привітався і сів до машини. Через кілька хвилин вони вже були вже біля Олександри Вікторівни.

В домі світилося у всіх кімнатах. Видно що були якісь люди. Вони обидва вийшли з машини і зайшли у хвіртку.

– Добрий вечір Олександра Вікторівна! Привів вам дивіться кого! – мовив з порога Олег і вказав на Радимира – Пам’ятаєте цього парубка?!

– Та чого не пам’ятаю! Та ж я його вчила! – відповіла жінка – Як ти Радик?

– Дякую, добре! Доброго вам вечора!

– Ну то проходьте, проходьте до кімнати! – запрошувала Олександра Вікторівна – Там вже всі чекають! Гості для мене тепер особлива радість!

– Тобто? А колись що ? – спитав мимоволі Радик.

– Та, знаєш Ради, тепер коли всі пороз’їздилися а я залишилася одна, хочеться з кимось поговорити! Тому особливо коли багато людей – значить живіше в дома!

– Ну так – вчитель виходить на пенсію а навик залишається – засміявся Олег.