3

Радик сидів в кімнаті. Він був якийсь неначе не свій. Щось гризло його. Одна лише думка про те, що ця  незнайомка з кабінету Віктора Івановича буде грати з ним в одному фільми, вона вчитиме його сценарій, позуватиме як і його героїня…Та вона зовсім не схожа на його героїню Анну. «Боже, та ж Оксана звичайна повія. Висококласна, ерудована ну але ж повія – подумав Радик – Ні, можливо я і помиляюсь… Хоча тут важко помилитися. Вона ж шльондра та все. І дорогу до слави стелила через ліжко. Це вже напевне».

В кімнату ввійшла Вероніка. На ній був лише халатик, що ледь скривав її молоде, таке жадане, так спокусливе тіло. Вона підійшла до хлопця і поцілувала в чоло.

– Ну і що ж ми такі кислі сьогодні?

– Нічого! Все добре!

– А я бачу що щось не так. Так втомлений? – спитала дівчина – Або щось ховаєш від мене.

– Та нічого я не ховаю – якось сердито відповів Радик.

– Ну як хочеш… – і дівчина відійшла до дверей – Тоді я піду. Не заважатиму…

– Стій! – скрикнув Радик – Вернися будь – ласка! Ти потрібна мені! Я тобі цього давно не говорив. Але це так… Я просто справді втомився від всього цього…Я просто боюся всього…

– Та перестань. Заспокойся! Я ж з тобою!

– Знаєш, сьогодні, там в кабінеті коли ми говорили зайшла якась Оксана…Я боюся її…

– Оксана Обернюк? Чи як там її тепер – Пушкова. Та перестань, вона актриса високо класу тепер.

– А ти її знаєш?

– Знаю, знаю малий мій! – і вона підійшла до хлопця і сівши йому на коліна обняла руками за шию – Вона колись бігала за татом. Поки не зробив її актрисою. Тепер живе собі в Москві. Вона за гроші готова на все…

– Ну та… Я по це зразу якось подумав – сука. Але … Вона гратиме зі мною в нашому фільмі…

– Той що? Не бійся їй уже тридцять чотири. Так що ти для неї за маленький – засміялась дівчина – Не переживай. Я тебе нікому не віддам!