3

Врешті решт продзвонив будильник. Радик встав. Він ліниво вбрав штани і пішов снідати. В дома не було нікого. Мама була на роботі. Баба Параска з самого рання поралася біля курей, качок та інших жителів її сараю. Тому в хаті було дуже тихо.

Він зробив собі міцну каву і сів за столом. Він дивився у вікно. Зима стояла у повній своїй силі. Хлопцеві ну аж ніяк не хотілося нікуди іти. Він забрався до себе в кімнату і сів за комп’ютер. Нічого нового не було. Все давно старе діставало, викликало повну відразу. «Ну що ж – думав про себе Радик – Що робити? З самого ранку іти якось не гарно! А потім може він уже поїде. Так я і піду і його вже не буде! От і вирішено. А що зараз…  Може взятися за щось? А може просто забити на все і піти спати!». Але довго так йому думати не судилося. Десь в кухні почулося чиєсь тупотіння. Відкрилися двері і показалася голова баби Параски:

– Ти вже встав? От і добре!

– Так встав! Лише щойно!

– Ну то піди до міста купи хліба і може ще чогось!

– Бабуль, а може пізніше!

– А пізніше не буде. – не вдоволено бурмотіла старенька. – Та скільки там того! Встав зробив та й все! Їсти ж щось треба буде!

– Та добре, добре! Зараз! Я може попробую поїхати!

– Та ну! Зрештою як хочеш!

Гараж являв собою дерев’яну будівлю з залізними дверима. В середині стояла стара синя четвірка. Темні вікна. Нові скати. З усього видно, що машина доглянута. В середині сидіння чисті, панель протерта. Так, Радик доглядав її.

Хлопець сів в машину. Як давно він вже нею не їздив. Різко запустився стартер і машина видавши звук завелася. «З пів обороту! – сказав тихо сам до себе Радик. – Аж дивно! І стоїть ніби вже скільки а ще як працює! Супер!». Він рушив з подвір’я.