3

Розділ 3.

Здивовано завмираю на місці. Мої очі розширюються, а мозок гарячково починає автоматично вираховувати кількість квіток у цьому гарному букеті. Раптом їх парне число та це не подарунок, а чийсь злий жарт… Нажаль, моя надія не виправдалася — їх рівно п'ятнадцять. Ідеальні, свіжі, великі темно-бордові троянди з краплями роси на оксамитових пелюстках.

— Я, — несміливо відгукується ця сіра миша.

Вона занепокоєно підіймається з-за свого столу, відкладаючи кулькову ручку. Складається враження, що вона сама не вірить у те, що відбувається, і зараз просто згорить від сорому під нашими допитливими очами.

Кур'єр широко посміхається, підходить і простягає їй розкішний букет:

— Це вам!

— Дякую! — вона тихо відповідає, приймаючи квіти, й вмить густо червоніє. — Мені дуже приємно.

«Хто розщедрився на цю дурепу? Безумовно, сталася жахлива помилка. Мабуть, переплутали кабінет, поверхи або взагалі компанію!» — переконую саму себе, продовжуючи стежити за тим, що відбувається.

Інші колеги теж не відстають, насолоджуючись бесплатною виставою. Денис висунувся з-за свого монітора, витріщивши очі. Дизайнерка Василина навіть рот трохи відкрила від подиву, а менеджерка Марія забула про телефонну розмову з важливим замовником.

— Розпишіться, будь ласка, ось тут, — хлопець простягає їй бланк на підпис.

І тут Клава починає діяти у своїй дратуючий, занудній манері. Замість того, щоб просто черкнути підпис і насолоджуватися моментом, вона кілька секунд уважно перевіряє всі графи: прізвище, номер замовлення, дату, час… Лише переконавшись, що все вірно, ставить на папері свою неохайну фірмову закорлючку.

«Хто ж так розписується? Тільки незграбні курки!» — щоразу обурююся, коли бачу її розпис на документах. На відміну від неї, я довго корпіла над вигадуванням свого відмінного, вишуканого знака із елегантними вензелями.

— А від кого це? — нарешті вона здогадується запитати, притискаючи до себе квіти та шукаючи очима хоч якусь записку між оксамитовими пелюстками.

— Не знаю. До побачення, — байдуже відповідає він і виходить за двері.

Всі мовчать, перетравлюючи те, що сталося. Першою від шоку оговтується Василина. Вона підхоплюється з місця, підходить до неї ближче й майже встромляє ніс у троянди:

— Ой, які ж вони гарні! Клав, ну розколюйся, хто він?

Скромниця лише зніяковіло червоніє, ховаючи обличчя в пелюстках, і вперто мовчить.

— Невже даси колегам померти від цікавості? — приєднується до допиту мій приятель. — Такий букет коштує як половина нашої зарплати!

Але вона у відповідь лише скромно посміхається.

«Ненавиджу! — вкотре повторюю собі. — Вся вона наскрізь фальшива! Не може людина бути настільки правильною та порядною, це маска, а за нею…».

          Чомусь одразу згадалася шкільна приятелька. Надя теж справляла враження тихої й скромної дівчинки. Ми роками сиділи з нею за однією партою, говорили про все на світі, ділилися дівочими таємницями та вважали одна одну мало не сестрами. Втім, як виявилося пізніше, вважала тільки я… А вона спокійно й холоднокровно, з тим самим наївним, ангельським обличчям викладала всі мої найпотаємніши секрети іншим дівчатам.

Через її підлу зраду я втратила перше кохання і довго потім повертала втрачену впевненість у собі та по крихтах відновлювала довіру до людей.