(Розділ 3) Ще досі я тебе кохаю

     Для декого ранок, це початок нового дня який буде сповнений радості та щастя, а для когось ранок це початок кінця. Не усі люди раді починати новий день. Хтось зранку цілує коханого, хтось гладить свого домашнього улюбленця, когось будять батьки з м'якими усмішками на лиці, а хтось починає день зі слів " З Днем народження! ", але є ті хто вже ніколи не побачить ранку, є ті хто бачать його востаннє, а є ті хто просто не бажають його бачити. І саме до таких відноситься Техьон. Як би він не бажав просто заснути й більше ніколи не прокидатись це було неможливою, нездійсненною мрією. Наче можна і самогубство вчинити, але...страшно. Як би він не боявся життя він боявся і смерті. Померти без болю можливо, проте він не знав як, тож залишається лише прийняти та існувати, саме існувати далі, годуючи себе переконаннями, що все добре і могло бути й гірше.
    Але цей ранок був особливим. Його розбудив приємний запах з кухні, шум води з крана і гучне брязкання посуди. Останнім спогадом вчорашнього вечора було лиш те, що він заснув на крімлі, але як він опинився в ліжку? І тут Техьон різко підірвався з ліжка. Він згадав того незнайомця. Чонгук наче. Чорт. Вийшовши з кімнати він пішов на кухню де уже готовий сніданок стояв на столі, а вчорашній незнайомець заварював каву.
- Ти якраз вчасно. Снідай, а після склади усе саме необхідне окрім одягу у рюкзак.
- Навіщо?
- Поїдемо до мене.
- Навіщо?
Голосно видихнувши Чонгук спробував  пояснити так, щоб приховати своє занепокоєння яке так і рвалось на волю.
- Мін ХвоСон знає де ти живеш, тому тобі тут небезпечно.
- А чому...
- Одягу не можна брати? - Перебив його Чонгук.
Бариста кивнув.
- Я більш ніж на сто відсотків впевнений, що більшість твого гардероба, якщо не весь, купив ХвоСон. Якщо будеш продовжувати ходити в ньому полегшити йому роботу.
    Аргументів на цю відповідь в Те не знайшлося тому він сів за стіл і спробував поїсти. У нього декілька днів був поганий апетит, але чомусь саме сьогодні він у нього з'явився.
- Ти безпечніший ніж я думав.
   Хлопець здивовано подивився на кілера, не перестаючи їсти.
- Знаючи хто я і для чого тут, ти так безпечно їси усе, що я тобі дам.
- Ти ж сам казав, що не хочеш мені зла. Я тобі вірю.
   Надто м'яко, надто тепло, надто спокійно, надто, надто, надто! Що з ним не так?! Чому як тільки він бачить його з ним зразу щось не те?! Чому варто Чонгуку лиш поглянути на Те, варто лиш почути його ніжний голос, варто лиш поглянути в ці глибокі та пронизливі очі, варто лиш почути його ім'я як він одразу п'яніє? Невже ось вона, справжня залежність? Але ж Техьон не наркотик? Як? Чому? Від коли? І він мав відповіді на всі запитання. Як? Дуже просто. Ще тоді десять років тому. Він покохав його ще тоді. У свої п'ятнадцять. Чому? Бо він був першим і єдиним хто підтримав, дав зрозуміти, що жити треба, показав, що він такий не один. Те дав йому зрозуміти, що він не один у цьому злому та безжалісному світі. Від коли? Від завжди. Ще не знаючи його, ще бувши зовсім малим він відчував, що десь там є той хто створений для нього. Як він міг любити того, кого не знав? Для того, щоб кохати, необов'язково знати людину, знати її зовнішність, ім'я, вік, місце проживання, непотрібно нічого окрім віри в те, що десь там далеко, в цьому великому світі існує той, кого ти будеш любити і той хто буде любити тебе. Однієї віри достатньо для того, аби покохати не знайому тобі людину. 

                                                 *** 

     Покидати квартиру виявилось куди важче ніж думав Техьон. Коли він переїжджав до ХвоСона було простіше, він знав, що може повернутись в будь-який момент, а тепер... Тепер він не був впевнений не тільки в тому, що зможе повернутися, але і в тому, що взагалі залишитися живим. Закриваючи двері він відчував наче, щось дуже важливе помирає в середині нього, наче з його життя пропала половина спогадів, наче він ніколи більше не зможе стати щасливим. Серце готове було заплакати, а ноги стали ватними, як раптом чиїсь теплі та міцні руки стиснули його плече. Обернувшись він побачив Чонгука, а на що, він розраховував? В нього більше нікого немає, але і те, що Чонгук з ним було не точним.
- Коли те, що було нам важливим покидає нас ми відчуваємо безвихідь і це нормально. Якщо хочеш можеш поплакати ¹私は永遠にあなたのサポートです。
- Ти знаєш японську? - Здивуванню Те не було меж. Що ще він вміє робити?
- Змушений був вивчити. Всі люди ХвоСона повинні були вибрати одну з запропонованих мов на вивчення.
- І ти вибрав японську?
- Ага. Мені вона подобається. Цікава мова.
- ²Et français?
- ³Bien sûr!
- А французька звідки? - Те усміхнувся вперше за два дні, ця усмішка була такою правдивою та легкою, що щоки Чонгука проти волі покрились ледве помітним рум'янцем.
- Власна ініціатива. Коли батьки померли я не одразу попав до ХвоСона тож до того як зустрів я вивчав багато чого і не тільки іноземні.-Хлопець прикрив очі та шумно видихнув згадуючи малого себе який повертався до пустого будинку і сідав за книги. В той час вони були його єдиними друзями, та радниками. Саме в книгах він знаходив відповіді на багато запитань і з роками у нього з'явилась звичка, коли усе погано настільки, що сміло можна покінчити з життям він починає читати і завжди знаходить вирішення в книгах.
- Тобі справді прийшлось не легко. - Ці слова силою вирвали його з гнітючих спогадів заставляючи подивитись на Техьона скляними очима в яких читався біль, здивування та розчарування.
- Не мені одному. " І ти це прекрасно знаєш " - Останні слова так і не прозвучали. - Нам час. " Мені шкода " - І знову слова застрягли в горлі.
- Так. - Те в останнє поглянув на вхідні двері і засунувши ключ в замок закрив їх, а разом з ними й весь біль, страх, сумнів та частинку себе яку і так вже давно втратив.
Вийшовши на двір бариста міцно стиснув ключ у своїй руці. І робив він це в останнє. Секунда і рука з ключем різко піднялась в повітря і відпустила ключ. Все ж таки життя – це ланцюг втрат. Ти втрачаєш молодість, батьків, коханих, друзів, задоволення, здоров’я і нарешті, саме життя. Ти можеш не бажати цього – і все одно будеш втрачати. Тож знаючи, що ти втратив щось назавжди чи є необхідність сподіватися, що те, що ти втратив повернеться? Для нього такої необхідності не було.
- Ти...
- Усе гаразд. В кінці, кінців я ж все-одно більше сюди не прийду. - Ці слова боляче поранили кілера, але чорт з ним, все-одно уже пізно міняти хоч щось. Зараз на першому місці врятувати його,
врятувати будь-якою ціною, навіть ціною власного життя ось, що зараз було важливішим за все, ось, що зараз є задачею номер один. 

                                                    *** 

- Зголоднів?
- Ні.
Дорога була надзвичайно довгою для них обох, хоч їхати було не так вже й довго, їхати в мертвій тишині було не так легко, як зазвичай. Ця тиша гнітила. Включити радіо здалось Чонгуку найлогічнішим. Як тільки він підкрутив звук залунала пісня. 

I see my red door
I must have it painted black 

Maybe then, I'll fade away 

And not have to face the facts
It's not easy facing up
When your whole world is black 

No more will my green sea
Go turn a deeper blue
I could not foresee this thing
Happening to you 

If I look hard enough
Into the setting sun
My love will laugh with me
Before the morning comes 

I see a red door
And I want it painted black
No colors anymore
I want them to turn black 

   Те не зразу звернув увагу на слова, але з кожною секундою його лице ставало все темнішим. " Maybe then, I'll fade away, and not have to face the facts." Чиста правда. Зникнути найкращий варіант. І чому він тоді таки не покінчив з життям? І музика зникла.
Чонгук стурбовано поглянув на Техьона який здавалось ось, ось розіб'ється на тисячі маленьких кусочків. Чорт! Чонгук різко повернув руль в ліво зїжджаючи з запланованого маршруту.
- Куди ми!? - Техьон був готовий вийти з машини просто зараз забувши, що якщо вийде з машини яка їде, ще й при такій швидкості то просто загине.
Відповіді так і не було, а в Те уже починалась істерика. Невже все було так просто. Невже це і був його початковий план? Завоювати його довіру, а потім вбити? Серйозно? Він уже змирився з тим, що йому кінець, коли машина зупинилась. Звук відкритих дверей машини і  зразу різкий удар який давав зрозуміти, що двері закриті, і знову відкриті двері машини, холод подув в його сторону і... І нічого. Далі просто тиша, але не смерть. Перед ним стояв Чонгук дивлячись в нікуди. Одна з його рук була засунута в кишеню, а інша була протягнута Те.
- І ти мене не вб'єш?
- А повинен?
Розмова була коротка. Але вона заставила Техьона впевнитись в тому, що йому безпечно, безпечно поруч із ним. Так це звучить як безглуздя, але це було так. Він вперше за довгий час відчув, що він у повній безпеці, що йому нічого не загрожує та ніхто не зробить боляче. І все це він відчував до людини яка повинна була його вбити. От тільки його все цікавило одне запитання, а якби він не допоміг Чонгуку тоді десять років тому, якби все було так само, але без тієї їхньої історії, Чонгук би вбив його, так? Сил думати просто не було, взявши руку яка була простягнута весь час який він думав, він вийшов з машини.
- Коли мені страшно. - Чонгук підійшов до поруччя. Він привіз їх в чарівне місце, з якого було видно весь Сеул. - Я приходжу сюди. - На його лиці з'явилась усмішка в якій читалась зневага до самого себе, зневага за слабкість і за те, що взагалі може відчувати страх. - В цьому місці є одна особливість. - Він підняв погляд в небо, у блакитне небо яке було надзвичайно чисти, без жодної хмаринки. Захотілось сміятись так голосно, щоб чув весь світ, але сміх це чи істерика? Скоріше друге. - В ночі тут неймовірний краєвид, шкода, що зараз день проте, навіть у такий час, тут надзвичайно, хіба ні?
- Ти боїшся? - Техьон не дивився на небо він дивився в скляні очі Чонгука в яких відбивалась голубизна неба. 
- Ні, але боявся ти... - Погляди зустрілись і якби могли то ніколи б не розходилися, але якби могли. - Місяць сьогодні красивий, правда? - Він знову подивився в небо на цей раз він дивився прямо, без жодного сумніву, просто дивився у безкрає небо.
- Зараз ж день, який місяць? - Техьон спантеличено дивився на  Чонгука, а той лише усміхнувся кутиком губи. 
- А й справді. - Якби ж Техьон знав, що означають ці слова.
   Серце Чонгука боляче стиснулось. Десять років, десять він кохав одну і ту саму людину розуміючи, що більше ніколи її не зустріне, але таки зустрів. Так вони не зможуть бути разом, а навіть якщо зможуть, то чи надовго? Зізнатись у своєму коханні так, щоб він нічого не зрозумів, було найкращим, адже на взаємність можна й не очікувати. Йому і так зараз важко, тож почуття Гука явно лишні.
- Дякую. - Промовив Те неочікувано навіть для себе.
- За що?
- За все. - За те, що зберіг життя, за те, що допомагаєш, за те, що турбуєшся про мене, за те, що ти зараз зі мною. Але ти ніколи цього не почуєш. Нема потреби. Ти лиш віддячуєш мені за те, що було тоді коли ми були дітьми. Ось і все. Нічого більше. І чомусь від цього розуміння Техьону ставало тільки гірше. 

                                                 *** 

- І це теж ні. Дайте он той і ще цих два.
- Звісно. - Консультантка ввічливо усміхнулась в котре забравши одяг який не сподобався Чонгуку і йдучи до стенда з тими речима на які той вказав.
- А, мені сподобалось. - Невпевнено відказав хлопець коли консультантка відійшла трохи далі.
- Тобі личить усе, але я не хочу купувати те, що хоч якось схоже на одяг який купував ХвоСон. Одягни ще це.
   Гук протягнув Те ще три вішаки на яких висіли ще три вже готових образи. Техьон слухняно приміряв кожен із них, з кожним разом втрачаючи надію в те, що Чонгуку сподобається хоч щось, але останні три рази були найкращі. Чорний не дуже обтягуючий гольф з чорними класичними штанами та довгим чорним пальто чудесно поєднувались з волоссям кольору воронячого крила. В ньому він так нагадував мафіозі. Чонгук закусив губу. Він знав, що цей стиль буде йому личити, але йому й в голову не могло прийти, що настільки. Інший образ, інше враження. На цей раз біла футболка з бежевими класичними штанами. Світлі кольори дуже личили хлопцю. Третій образ і ще одне враження. Світло-сині, рвані джинси, білі кросівки та тілесний оверсайз светр на ґудзики. Він був схожим... Чонгук не зміг придумати порівняння, але зміг дещо інше. Раптово до нього прийшло розуміння " Я хочу його " неважливо, вистачило б і просто потримати за руку лиш би відчути тепло його плоті на своїй. Це було чимось таким необхідним як кисень, але він мусить терпіти. Зараз його почуття лишні. І він не перестане собі це повторювати. Ніколи. Зараз на першому місці врятувати його, зберегти його життя навіть ціною власного. Залишилось не так багато часу, Мін ХвоСон не дурень тож це лиш питання часу коли він зрозуміє, що насправді намагається зробити його кіллер. Ніхто і нізащо не повірить в те, що вбивця який менше ніж за день виконував завдання на які в декого могло піти більш як два та навіть три місяці не можу вбити простого хлопця. Їм потрібен план, план який виграє для них ще трохи часу. Рука сама потяглась до телефона й набрала номер. Поки йшли гудки Чонгук махнув рукою даючи консультантці зрозуміти, що вони беруть останні три костюми та ще два які він теж одобрив. Останні гудки і трубку взяли.
- Я думав ти більше не хочеш зі мною говорити?
- Я все ще можу збити виклик.
- Ох, які ми погані. - Грайливо протягнув чоловік на тому боці. - Розказуй.
- Я знаю, що ти відійшов від справ і можливо не захочеш наражати себе і його на небезпеку, але. - Гук шумно видихнув. - Мені потрібно заховати одну важливу мені людину від небезпечного мафіозі. Я більше не знаю до кого звернутися.
- Наскільки тобі важлива ця людина?
- Важливіша за власне життя.
- Я звісно розумію, що мої поради тобі непотрібні, але до добра це не доведе.
- Знаю.
- І ти все ще готовий на все заради цієї людини?
- Так, моя думка не зміниться.
- Я в ділі.
- Дякую.
  Як же давно він його не бачив. Вони зустрілись в мафії, а потім він покохав і вибрав кохання, а не роботу. Як же Чонгук тоді кричав на нього, єдиний друг і той його кидає і їде зі своїм щастям на інший кінець світу. Він ніколи не думав, що і сам буде в схожій ситуації, але в Гука і Те усе куди іронічніше, адже один невірний крок і вони в могилі.
До реальності його повернув ніжний дотик до його плеча. Погляди зустрілись і на душі в обох стало спокійно і мирно.
- Ходімо додому? - Те не знав де цей дім, який він на вигляд, він взагалі не знав чи є в нього, в них дім, але він відчував, що повинен це сказати.
Чонгук здивовано подивився в очі, які були повні рішучості та більше не зволікав.
- Ходімо.




¹私は永遠にあなたのサポートです。- Я твоя опора навіки. 

²Et français? - А французька? 

³Bien sûr! - Так, звичайно. 

~Тo be continued...