- Як давно мене тут не було. - Міцно стиснувши в руці ключ від квартири Техьон просто стояв стараючись не забути дихати.
Тихе клацання, противний скрип старих дверей і до болю знайоме місце. Це була квартира його батьків які померли коли хлопцю було всього п'ятнадцять.
- Чорт. - Тихо, ледве чутно вилаявся він, а з його очей потекли сльози. - Як же я влип...
Зайшовши в квартиру зразу нахлинули спогади і старе фото яке криво висіло на цвяху готове впасти варто лиш легко на нього подути, було першим і найболючішим із того, що кидалося в очі. Розпакувавши речі, Техьон вийшов на балкон де вже була темна, холодна, дощова ніч. Погода повністю відповідала його емоційному стану. Перелізши через поруччя балкону, він стояв на самому, краю дивлячись на нічну вулицю яку ледь-ледь освітлювало світло від вуличних ліхтарів. Чи це краплі дощу на його лиці чи його сльози, він і сам не знав, його це не цікавило, в його голові виром крутилися думки, не залишаючи місця для всього іншого.
- Боже, що я роблю?! - Істерично усміхаючись хлопець відпустивши поруччя. Хво Сон був єдиним, що у нього залишилося, а зараз він залишився сам у цьому безмежному світі. - Чому всі дорогі мені люди завжди пропадають!? Дістало!
Раз глибокий вдих, він закрив очі, два повний болю видих, нога готова стати на повітря забувши про те, що встояти на ньому неможливо, три грубий, але лагідний голос пролунав з-за спини.
- Буває, що не хочеться жити, але це зовсім не означає, що хочеться не жити. Станіслав Єжи Лец. Польський поет, філософ, письменник і афорист.
Від страху та несподіванки зіниці Техьона розширились і він ледь не пустився в вільний політ хоч і не вмів літати. Він завмер і повільно обернувся до чоловіка який стояв у нього за спиною. Незнайомець був одягнений в класичні штани та сорочку по верх якої був одягнений чорний жилет. Чорне волосся було акуратно вкладене, а руки були у чорних шкіряних рукавицях.
- Ви хто, і як ви сюди попали?!
- Спочатку перелізь назад, а то можеш полегшити мені усю мою роботу це раз, а по друге навчись спершу замикати двері на ключ, а уже потім запитувати як я тут опинився. - Незнайомець розвернувся спиною до Техьона та уже майже зайшов назад до квартири, але різко зупинився та злегка повернув голову так, щоб боковим зором бачити хлопця який все ще ошарашено стояв на краю балкону. - І ще одне, ти неправильно формулюєш свої запитання. Не хто я і як я сюди попав, а для чого я тут і хто мене сюди послав. Це було останнє, що сказав незнайомець перед тим як зайти назад у квартиру. Техьон все ще перебуваючи у шоковому стані переліз назад на балкон, сумніваючись чи варто йому взагалі заходити у квартиру...
***
Незнайомець сидів на дивані дивлячись в одну точку, а Техьон все ще здивований і наляканий таким візитом не наважувався підійти до нього ближче.
- Ще довго будеш там стояти? Не бійся я тобі нічого не зроблю.
- Як я маю Вам вірити якщо Ви буквально посеред ночі зайшов до моєї квартири!? - Те підійшов ближче, проте все ще вагався чи варто сідати на крісло навпроти дивану на якому сидів незнайомець.
- Якби я й справді хотів тобі щось зробити, то ти б вже не дихав, не думаєш? Я хочу лише поговорити.
Хлопеця не сильно переконали ці слова, але іншого вибору у нього зараз і не було, тому він слухняно сів на крісло навпроти і продовжив слухати.
- Мене звати Чон Чонгук, але ти можеш звертатися до мене на ти. Ти наче запитував хто я і для чого я тут. - Чонгук трохи задумався, міркуючи як правильно подати наступну інформацію, щоб не налякати Техьона ще більше. - Я кілер, але я тут не для того, щоб тебе вбити. - Зразу додав він помітивши як напружились мязи усього тіла у людини яка сиділа навпроти. - Я тут, щоб допомогти тобі.
Допомогти!? Серйозно?! І він має в це повірити? У нього і без цього кілера-помічника проблем по горло.
- Слухай я вдячний тобі за те, що ще живий, але мені не дуже потрібна допомога, принаймні від кіллера.
Брова Чонгука здивовано піднялась вверх.
- І це мені каже той хто щойно ледь з балкона не скинувся? Серйозно? Слухай я розумію, що я в тебе довіри не викликаю, але якщо я розчарую Мін ХвоСона, то мені прийдеться худо, але гірше буде тобі! Знаєш скільки таких самих кілерів як я розгулює по Кореї? Такому впливовому мафіозі заплатити ще одному кілеру - раз плюнути, от тільки інший вже не буде пропонувати тобі порятунок, розумієш? Інший зробить усе швидко, але не факт, що безболісно.
Техьон перестав слухати на моменті коли почув це ім'я, ім'я його колишнього хлопця, ім'я Мін ХвоСона. Ні! Він би так не вчинив! Він любив Техьона більше за власне життя він би так... Ні... Мало того що він залишився сам один так тепер за ним ще й вбивць посилають?
- Тоді чому ти мене ще не вбив? - Тихо прошепотів хлопець, а його голос тремтів від безвиході. - Якщо тобі прийдеться худо, чому я ще дихаю?
- Бо я не хочу тебе вбивати. Ти врятував мене від смерті, а тепер я врятую тебе.
Слова ехом звучали в голові. " Бо я не хочу тебе вбивати ", " Бо ти врятував мене ", " Тепер я врятую тебе ", " Бо я не хочу ", " Врятую ". Чорт!
- Ти щось плутаєш, я бачу тебе перший раз в житті. Як я міг тебе врятувати?
- Ти не пам'ятаєш? Десять років тому, на дворі була злива, кафе Coffee Spot і ти за барною стійкою. Мені тоді було п'ятнадцять. В той день батьки загинули в автокатастрофі і я не знав, що маю робити далі. Я просто ходив по Сеулу і наткнувся на кафе, я зголоднів та змерз тож вирішив зайти. В той день я замовив чай і сирний чизкейк. Як сьогодні пам'ятаю. - Чонгук закрив очі і замовчав, дозволяючи собі на хвилину зануритись в спогади того дня. - Було вже пізно тому в кафе був тільки ти і я. Ти уже готувався до закриття, тож коли ти підійшов до мене я подумав, що ти скажеш, що кафе закривається, але ні, замість цього ти запитав, що сталось. Ти запитав, чому в таку погоду і в такий час я ще не в дома. І я розказав. В той день у мене була лиш одна думка. Я хотів покінчити з життям тож, мені дійсно потрібно було виговоритися... Я розказав тобі усе так як було, і ти сказав, що розумієш. Ти сказав, що теж втратив батьків два роки тому і сказав, що все буде добре. Ти сказав, що у мене все вийде і, що я обов'язково буду щасливим в майбутньому, і надиво саме завдяки тобі я зараз тут, мабуть не самий щасливий, але все ще живий.
А й справді, десять років тому він справді зустрів підлітка який виглядав як побите, промокше до нитки цуценя, що потребувало прихистку.
- Ще одне... - до горла підступив ком, говорити було важко, але потрібно. - Тебе підіслав ХвоСон?
- Ага. Сказав " Вбий його і принеси його труп мені! ". А потім наче передумав і сказав " Ні, приведи його до мене живим, можеш без руки, без ноги, можна навіть майже при смерті, але живим! ". Якось так.
Яка іронія долі. Той хто раніше кохав, тепер бажає смерті. Люди такі нікчемні. Варто їм щось втратити вони зразу зляться. Хіба втрата не означає те, що потрібно рухатись далі? Хіба вона не означає, що цей предмет, людина чи, щоб то не було тобі не належить. Доля вирішила, що це не твоє. Правду кажуть, деяким людям судилося зустрітися, але не судилося залишитись поруч назавжди і хіба це не прекрасно? Ти зустрів когось, покохав когось, був готовий померти заради когось, але не вийшло. Але ж це прекрасно. Є шанс зустріти краще. Якщо розійшлись значить не мали бути разом. Хіба ні? Техьон уже не міг думати. Він просто хотів, щоб усе це скоріше закінчилось. В голові було пусто, а в очах темніло, Техьон відчув сильну втому коли адреналін від усього, що він сьогодні пережив покинув його тіло. Хотілось спати... Він не помітив як його голова відкинулась на м'яку спику крісла, як сон цілковито ним заволодів. Те не знав у який момент він покинув реальність, але передчуття підказувало, що коли прокинеться, на нього будуть чекати проблеми, але це ж лише передчуття, гра розуму, хіба ні? Він хотів в це вірити.
Чонгук все ще сидів на дивані спостерігаючи за сплячим хлопцем, він все ще не розказав усе, не розказав Техьону весь свій план проте вирішив дати йому трохи часу аби відновити сили. Взявши хлопця на руки він переніс його на ліжко. Він ще довго дивився на його лице, лице на якому можна було прочитати багато, багато болю, суму, страху, нерозуміння... Гук все ще не був певен чи вірний зробив вибір чи ні, але зараз він не хотів про це думати, він обов'язково ще повернеться до цього запитання, але пізніше, трішки пізніше...
- どのようにして、いつになるかはわかりませんが、すべてがうまくいくでしょう。 あなたに約束します。¹- Він ніжно поцілував Техьона в чоло.
Останнє що хлопець почув крізь сон, це скрип дверей. Більше нічого. Чорний екран який дозволяв відчути себе щасливим.