Пролог

Кажуть, ненависть — це протилежність кохання.

Я ніколи в це не вірила.

Ненависть не приходить нізвідки. Вона не виникає через випадковий погляд чи необережне слово. Вона народжується там, де колись було щось важливе. Там, де людина торкнулася найболючішого, побачила те, що ти ховала від усього світу, або змусила тебе відчути те, чого ти боялася найбільше.

Моя ненависть мала ім’я.

Ітан Коул.

Я пам’ятаю нашу першу зустріч. Його холодний погляд, стриманий голос і ту дратівливу впевненість, із якою він дивився на мене, наче вже знав, хто я така, ще до того, як я встигла сказати бодай слово.

Він вирішив, що я чергова багата дівчина, яка звикла отримувати бажане.

Я вирішила, що він самозакоханий чоловік, який вважає власну думку єдиною правильною.

Ми обоє помилилися.

Але тоді я ще не знала, наскільки дорого нам обійдуться ці помилки.

Я виросла в будинку, де все мало свою ціну. Кожне рішення зважували, кожне знайомство мало значення, а кожна усмішка могла приховувати домовленість, про яку тобі ніхто не розповість.

Мене вчили бути бездоганною. Не показувати слабкості. Не дозволяти нікому бачити, що тебе можна поранити.

І головне — ніколи не забувати, ким ти народилася.

Але ніхто не навчив мене, як залишатися собою, коли твоє життя давно перестало належати тобі.

Ітан був іншим.

Він не намагався мені сподобатися. Не підбирав слів, щоб справити враження, не дивився на моє прізвище з повагою й не намагався отримати від мене щось натомість.

Він просто не довіряв мені.

І, мабуть, саме це дратувало найбільше.

Я могла впоратися з чоловіком, який хотів мене вразити. Могла поставити на місце того, хто намагався мною керувати. Могла піти від людини, яка вважала, що має право вирішувати за мене.

Але з Ітаном усе виявилося складніше.

Він бачив мою гордість і не плутав її із силою. Помічав мої страхи, навіть коли я прикривала їх іронією. І щоразу, коли я намагалася довести, що мені ніхто не потрібен, він дивився так, ніби розумів: я просто боюся, що одного дня хтось стане для мене настільки важливим, що зможе зруйнувати мене одним рухом.

Я ненавиділа його за це.

За те, що він не відступав.

За те, що сперечався зі мною.

За те, що поруч із ним я дедалі частіше забувала про правила, за якими жила все своє життя.

І за те, що одного дня мені стало страшно не від думки, що я можу його втратити.

А від думки, що можу ніколи не дізнатися, ким була б поруч із ним, якби не боялася.

Тоді я ще не знала, що між нами з’явиться брехня, яку буде надто легко сплутати з правдою.

Що люди, яким я довіряла, приховуватимуть речі, здатні змінити все.

Що одного дня мені доведеться обирати між тим, кого я люблю, і тими, кого я все життя намагалася врятувати від розчарування.

Я думала, що найважче — дозволити собі закохатися в людину, яку від самого початку вважала своїм ворогом.

Я помилялася.

Найважче — це любити людину, коли весь світ вимагає від тебе зробити протилежне.

Але тоді, на початку нашої історії, я ще могла переконувати себе, що Ітан Коул — лише тимчасова проблема.

Чоловік, із яким я посперечаюся, укладу угоду й більше ніколи не захочу бачитися.

Я ще не знала, що іноді людина, яку ти найбільше боїшся впустити у своє життя, стає тією, без якої ти вже не уявляєш свого майбутнього.

І що за це кохання нам доведеться заплатити ціну, якої ніхто з нас не очікував.