✦ РОЗДІЛ 11.Амелія

До п’ятниці Амелія вже перестала щоразу перевіряти номер свого робочого столу, перш ніж сідати, і майже не дивилася на перепустку біля турнікетів, ніби боялася, що одного ранку система раптом вирішить її не впустити. Вона знала, де лежать потрібні шаблони, навчилася не губитися в десятках внутрішніх скорочень і більше не витрачала двадцять хвилин на документ, який Джеймс знаходив за дві. Навіть кавомашина, що першого дня здавалася складнішою за половину корпоративних систем, нарешті перестала видавати їй щось зовсім не схоже на замовлену каву.

Найдивнішим було те, що вона почала звикати до Ліама.

Не до того Ліама, якого пам’ятала з юності, і не до чоловіка, який кілька днів тому стояв на кухні Елари й вимагав, щоб вона зникла з їхнього життя. До іншого — того, хто вранці проходив між столами з чашкою кави, зупинявся біля когось на кілька хвилин, міг різко розкритикувати погано підготовлені цифри, а через пів години сам сісти поруч із працівником і допомогти їх перерахувати. Він дратував людей, вимагав забагато, часом ставив дедлайни так, ніби в добі існувало щонайменше тридцять годин, але Амелія вже встигла зрозуміти одну неприємну річ.

Ліам був хорошим керівником.

Це відкриття їй категорично не подобалося.

Близько одинадцятої він надіслав їй файл із коротким коментарем: «Зайди, коли переглянеш четвертий блок». Амелія саме закінчувала таблицю для Джеймса, тому відклала його повідомлення на кілька хвилин, потім відкрила документ і вже на третій сторінці зрозуміла, чому Ліам хоче поговорити.

План був її.

Учора вона майже дві години будувала його для одного з проєктів, де постачальник ризикував не вкластися в строки. Амелія продумала резервний маршрут, альтернативного підрядника, порядок повідомлень і план дій на випадок зриву основного постачання. Їй навіть здавалося, що вона добре впоралася.

Ліам залишив у файлі лише один коментар.

«Чому ми взагалі допускаємо, що це стане якоюсь кризою?»

Амелія перечитала запитання і відчула знайоме роздратування. На мить їй захотілося відповісти просто в документі, але вона закрила ноутбук, взяла блокнот і пішла до його кабінету.

Ліам розмовляв по телефону, коли вона підійшла, тому Амелія зупинилася біля прочинених дверей. Він побачив її, коротко показав рукою, що можна заходити, і продовжив розмову.

— Ні, я не погоджу бюджет тільки тому, що ви вже витратили два тижні на його підготовку, — сказав він спокійно, переглядаючи щось на екрані. — Додайте реальний резерв і пришліть ще раз. Якщо після цього цифри перестануть виглядати привабливо, значить, зараз вони просто неправдиві. Так, до понеділка. Дякую.

Він завершив дзвінок і поклав телефон на стіл.

— Ти вже прочитала мій коментар?

Амелія сіла навпроти.

— Дуже змістовний. Особливо сподобалася частина, де ти поставив одне питання й залишив мене самій здогадуватися, що саме тобі не подобається.

Ліам відсунув ноутбук.

— Добре. Що ти зробиш, якщо постачальник не встигне до п’ятнадцятого?

— Перемикаємо частину обсягу на резервного, переносимо внутрішнє тестування на два дні й…

— Я прочитав план, Бомонт. Він хороший.

Амелія трохи розгубилася.

— Тоді в чому проблема?

Ліам відкрив її документ.

— У тому, що ти прекрасно придумала, як гасити пожежу, але не поставила питання, чи можна зробити так, щоб вона взагалі не почалася.

Вона насупилася.

— Ми не можемо контролювати строки постачальника.

— Не повністю. Але можемо перевірити, на чому вони базуються.

Він повернув екран до неї й відкрив договір.

— Подивись пункт двадцять три.

Амелія нахилилася ближче.

— Мінімальний термін повідомлення про можливе відставання — десять робочих днів.

— Саме так. А в твоєму плані перший контрольний контакт із ними стоїть за шість днів до дедлайну.

Вона прочитала пункт ще раз.

— Я орієнтувалася на їхній поточний статус.

— І це нормально, якщо ти вже в кризі. Але корпоративна операційна робота трохи відрізняється від того, що ти робила раніше. Ти дуже добре реагуєш, коли проблема вже сталася. Тепер тобі треба навчитися ловити момент, коли її ще можна не допустити.

Амелія відчула, як усередині піднімається захисна реакція.

— Я не можу передбачити все.

— Я й не прошу.

— Тоді навіщо говориш так, ніби я пропустила очевидне?

Ліам повільно відкинувся на спинку крісла. Його погляд став уважнішим, але не холоднішим.

— Я сказав, що в документі є помилка. Я не сказав, що помилкою було взяти тебе на роботу.

Амелія замовкла.

Слова влучили занадто точно.

Вона опустила очі на блокнот, який досі тримала на колінах. Стару звичку було важко вимкнути: якщо хтось вказував на помилку, Амелія одразу чекала, що наступним кроком стане оцінка її самої. Недостатньо уважна. Недостатньо досвідчена. Непридатна. Небезпечна. Людина, якій не можна довіряти.

Ліам, схоже, зрозумів, що відбувається.

— Бомонт, — сказав він уже м’якше, — ти тут для того, щоб навчитися. Якщо я два місяці не знайду у твоїй роботі жодної помилки, я швидше вирішу, що ти нічого нового не робиш.

Амелія повільно підняла голову.

— Це твоя версія підтримки?

— Не найкраща?

— Десь між мотиваційною промовою й погрозою.

Кутик його губ піднявся.

— Тоді звучить цілком у моєму стилі.

Напруга трохи відступила. Амелія пересунула стілець ближче до столу й ще раз подивилася на договір.

— Добре. Як би ти це перебудував?

Ліам не прокоментував сам факт, що вона перестала сперечатися. Просто відкрив другий файл.

— Перший контроль ставимо не від дедлайну, а від контрактного зобов’язання повідомити про ризик. Якщо на тому етапі все нормально, йдемо далі. Якщо ні — одразу активуємо частину твого резервного плану, а не чекаємо, поки зірветься весь обсяг.