✦ РОЗДІЛ 6. Ліам

До сьомої ранку Ліам майже переконав себе, що вчорашній вечір не містив нічого, про що варто було думати наступного дня.

Вони з Амелією затрималися в офісі через помилку у фінансовому звіті, кілька годин працювали за одним столом, виправили цифри й розійшлися. Те, що за цей час вони кілька разів говорили без звичної ворожості, теж нічого не означало. Люди могли нормально співпрацювати навіть тоді, коли за межами офісу мали достатньо причин не переносити одне одного.

Навіть той випадковий дотик руками над мишкою не повинен був залишитися в пам’яті довше, ніж будь-яка інша дрібниця робочого дня.

Тим більше не мало значення, що дорогою вниз Амелія раптом заговорила про Емілі.

Ліам стояв біля кавомашини на власній кухні й дивився, як тонкий струмінь кави наповнює чашку, намагаючись знайти хоч одну переконливу причину, чому саме ця частина вечора згадувалася найвиразніше.

Амелія навіть не поставила запитання.

Вона просто сказала, що Емілі мила.

Потім, помітивши його реакцію, відразу почала пояснювати, що це цілком нормальна тема для розмови, адже вони познайомилися в офісі. Сказала все це трохи швидше, ніж зазвичай, і відвернулася до дверей ліфта саме в той момент, коли Ліам почав посміхатися.

Він знав цю її реакцію.

Принаймні колись знав.

У шістнадцять Амелія ревнувала тихо. Вона ніколи не робила сцен і не вимагала пояснень, але її ввічливість раптом ставала настільки бездоганною, що Ліамові вистачало кількох хвилин, аби зрозуміти причину.

Одного літа дівчина з сусіднього містечка підійшла до нього під час ярмарку й попросила номер телефону. Ліам відмовив, але Амелія все одно майже до вечора розмовляла з ним таким чемним голосом, ніби вони познайомилися кілька хвилин тому.

Йому тоді було смішно.

Настільки, що він навмисно зробив вигляд, ніби нічого не помічає. Амелія витримала ще кілька годин, а потім, коли вони залишилися самі на бабусиній кухні, кинула в нього декоративною подушкою зі стільця й заявила, що він може роздавати свій номер хоч усьому місту, якщо так сильно хоче.

Ліам запитав, навіщо йому номери всього міста, якщо він чекає, коли одна конкретна дівчина перестане на нього сердитися.

Через кілька хвилин він її поцілував.

Цей спогад виник настільки легко, ніби між тією кухнею й сьогоднішнім ранком не минуло десяти років.

Ліам невдало вихопив чашку з кавомашини, і гаряча крапля впала на великий палець. Він тихо вилаявся, поставив чашку на стільницю й провів рукою під холодною водою.

Це вже ставало абсурдним.

Він не мав жодної причини повертатися до таких спогадів, особливо тепер, коли знав, чим закінчилося те літо.

Телефон, залишений на кухонному острові, коротко завібрував.

Ліам витер руку рушником і взяв його, очікуючи побачити якесь ранкове повідомлення від Сари, але на екрані висвітилося ім’я Емілі.

Я вирішила, що твоя нова стажерка мені подобається.

Ліам кілька секунд дивився на повідомлення, а потім посміхнувся й набрав відповідь.

Радий, що HR нарешті отримав твоє офіційне схвалення.

Емілі відповіла майже одразу.

Не удавай, що не зрозумів. Амелія цікава.

Його пальці торкнулися клавіатури раніше, ніж він замислився над реакцією.

Чим саме?

Цього разу відповідь не прийшла миттєво. На екрані кілька разів з’явився індикатор набору тексту, потім зник, а ще за кілька секунд телефон знову завібрував.

Тим, що на перше повідомлення ти відповідав майже хвилину, а на її ім’я відреагував за три секунди.

Ліам тихо хмикнув.

У тебе забагато вільного часу.

А в тебе дуже швидка реакція на конкретну жінку.

Він поклав телефон на стільницю й узяв чашку. Не варто було продовжувати цю розмову, особливо з Емілі, яка мала неприємну звичку помічати те, що люди намагалися приховати навіть від самих себе.

Телефон завібрував ще раз.

Ви раніше знали одне одного?

Ліам прочитав запитання, зробив ковток кави й перевів погляд на вікно. Після нічного дощу Лондон виглядав сірим і ще не до кінця прокинувся.

Він міг просто не відповідати.

Саме так і зробив.

Принаймні на наступні сорок секунд.

Потім прийшло ще одне повідомлення.

Тепер я точно знаю, що так.

Ліам закотив очі й написав:

Ми знали одне одного підлітками.

Телефон задзвонив майже відразу.

— Ти серйозно? — запитав він, прийнявши виклик і притиснувши телефон до вуха. — Нормальні люди о сьомій ранку ще сплять.

— Я вже в машині, тому можу офіційно вважати себе ненормальною, — безтурботно відповіла Емілі. Судячи з голосу, вона була надзвичайно задоволена ситуацією. — А от формулювання «знали одне одного підлітками» потребує пояснення.

Ліам узяв чашку й підійшов до панорамного вікна.

— Воно максимально точно описує ситуацію.

— Ви дружили?

— Так.

— Зустрічалися?

Ліам нічого не сказав.

На іншому кінці Емілі тихо засміялася.

— О, Картер. Тепер я нарешті розумію твоє обличчя того вечора.

— З моїм обличчям усе було нормально, — відповів він, хоча вже знав, що ця суперечка безнадійна.

— Ти впустив пляшку вина.

— Технічно я її не впустив. Адріан упіймав.

— Це кардинально змінює ситуацію.

— Саме так.

Емілі ще раз засміялася, а потім на кілька секунд замовкла.

— Це та сама дівчина? — запитала вона вже трохи спокійніше.

Ліам насупився.

— Яка саме?

— Про яку ти колись говорив Тео. Чи, точніше, про яку Тео нещодавно розповів Хлої, а Хлоя мені.

Ліам прикрив очі долонею.

— Уже звучить жахливо.

— Ти був п’яний і сказав щось дуже драматичне про те, що перше кохання потрібне людині для того, щоб більше ніколи не бути настільки дурною.