✦ РОЗДІЛ 4. Ліам

Ліам утретє дочитав резюме Амелії до останнього рядка й відкинувся на спинку крісла, не знайшовши нічого нового, за що міг би зачепитися.

Це дратувало більше, ніж він був готовий визнати.

Аркуші лежали перед ним на столі, вкриті його примітками. Частина стосувалася досвіду, кілька — освіти, ще дві він поставив навпроти часових проміжків, які потребували пояснення. У верхньому правому куті першої сторінки стояло ім’я, на якому його погляд затримувався щоразу довше, ніж потрібно.

Амелія Бомонт.

Ліам пам’ятав це прізвище.

Колись воно з’являлося в шкільних списках, на старому абонементі до місцевого басейну та на бібліотечній картці, яку Амелія постійно губила, а потім знаходила в найнесподіваніших місцях. У сімнадцять він майже не звертав на нього уваги. Вона була просто Амелією, а прізвище існувало для вчителів, лікарів і людей, які не мали права називати її так, як називав він.

Потім Бомонт з’явилося в матеріалах справи.

Відтоді воно перестало бути звичайним.

Ліам відклав ручку й перевів погляд на вікно. За склом Лондон тонув у звичному денному русі, але він майже не бачив міста. У голові продовжували крутитися рядки з резюме.

Курси з адміністративного управління.

Базове фінансове планування.

Робота з документацією.

Координація медичних графіків.

Комунікація з благодійними фондами.

Організація поїздок, зустрічей і великої кількості інформації між кількома сторонами.

Рекомендація Елари була настільки сильною, що Сара, прочитавши її, сказала, що після такого тексту Амелію ми просто зобов'язані взяти на роботу.

Ліам тоді не засміявся.

Він очікував іншого.

Коли Адріан уперше сказав про стажування, Ліам був упевнений, що достатньо одного погляду на резюме, щоб знайти очевидну причину відмови. Амелія не мала університетського диплома, не працювала в корпорації та ніколи не займала посади, яку можна було б безпосередньо порівняти з тією, на яку її розглядали.

Це мало бути просто.

Натомість виявилося, що вона використала всі роки після звільнення значно продуктивніше, ніж він припускав.

І найгірше полягало не в цьому.

Найгірше було в тому, що, якби це резюме належало будь-якій іншій людині, Ліам сам запропонував би провести співбесіду.

Він любив кандидатів, чий досвід не виглядав бездоганно. Люди з правильними університетами, правильними стажуваннями й правильними рекомендаціями часто чудово знали, як пройти співбесіду, але губилися, коли реальна проблема переставала нагадувати навчальний кейс. Амелія, судячи з усього, більшу частину дорослого життя працювала саме там, де був повнісінький хаос.

Її досвід був хаотичним.

Але не слабким.

Ліам узяв ручку й поставив ще один знак питання біля розділу з навичками.

— Це вже четвертий, — сказала Сара від дверей.

Він підняв голову.

Асистентка стояла, тримаючи планшет біля грудей, і з очевидним задоволенням розглядала його стіл.

— Що четверте?

— Прочитання її резюме. Якщо перечитаєте вп’яте, компанія зобов’язана виплатити кандидатці компенсацію за надмірну увагу керівника.

Ліам поклав ручку.

— Тобі мало роботи?

— Роботи достатньо. Просто ви перенесли дві зустрічі заради співбесіди, яку вчора назвали марною тратою часу, тому мені стало цікаво.

— Я люблю особисто контролювати марну трату свого часу.

— Звичайно.

Сара зайшла до кабінету й поклала на стіл ще одну папку.

— Амелія вже тут.

Ліам автоматично глянув на годинник.

— Раніше, ніж мала прийти.

— На дванадцять хвилин. Як і більшість людей, які справді хочуть отримати роботу.

— Або бояться запізнитися.

Сара уважно подивилася на нього.

— Ви збираєтеся проводити нормальну співбесіду?

— Що саме в моїй поведінці змушує тебе сумніватися в моєму професіоналізмі?

— Те, що ви поставили знак питання навпроти слова «конфіденційність» так сильно, що майже порвали папір.

Ліам опустив погляд.

Справді.

Він закрив резюме.

— Я буду бездоганним.

— Саме це мене й лякає.

Сара вже рушила до дверей, але Ліам зупинив її.

— Адріан буде?

— Його зустріч затягується. Він приєднається, щойно звільниться.

— Чудово.

— Ви сказали це так, ніби сподіваєтеся завершити співбесіду до його появи.

— Я нічого не сказав про свої надії.

Сара повернулася до нього.

— Ліаме, вона вже нервує.

— Люди нервують на співбесідах.

— Не так.

Він не відповів.

Сара кілька секунд дивилася на нього, після чого знизила голос.

— Я не знаю, що між вами сталося, і не збираюся питати. Але сьогодні вона кандидатка. Не людина з вашого минулого.

Ліам повільно встав.

— Саме так я й збираюся з нею поводитися.

Це була правда.

Принаймні настільки, наскільки він міг її собі дозволити.

Сара відчинила двері.

— Тоді не змушуйте мене шкодувати, що я залишила вас із нею без свідків.

— У тебе надзвичайно погана думка про мене.

— Я працюю з вами три роки. Вона ґрунтується на великій вибірці даних.

Ліам посміхнувся.

— Ось за це я тебе й тримаю.

— Я думала, за компетентність.

— Не руйнуй красиву історію.

Сара вийшла, а Ліам узяв резюме й планшет.

На кілька секунд він залишився біля столу.

Амелія перебувала за кілька десятків метрів від нього.

В його офісі.

Не в домі Елари, де вона мала право сидіти за столом лише тому, що її туди запросили. Не в кімнаті для відвідувань, де між ними було скло й кілька років чужого життя попереду.

Тут правила були його.

Ця думка мала заспокоїти.

Чомусь не заспокоїла.

Ліам вийшов у коридор.

Через скляну стіну переговорної він одразу побачив Амелію.

Вона сиділа за столом у світлій блузці й темному піджаку. Волосся було зібране в низький хвіст, перед нею лежала папка, а пальці обох рук спокійно лежали на краю столу.