Розділ двадцять перший. Рішення BaFin

Фрайтаг зателефонувала в четвер о чотирнадцятій.

Олена була в офісі — за звітом, який не мав нічого спільного з Берманом, звичайна робота, маленька торгова компанія з акуратною бухгалтерією. Вона навчилась цінувати акуратну бухгалтерію. Раніше це було нормою, тепер — майже подарунком.

Номер BaFin вона вже знала напам'ять.

— Пані Ковальчук. Фрайтаг. У мене є інформація, якою я можу поділитись неофіційно — офіційне повідомлення піде поштою найближчими днями.

— Слухаю.

— BaFin завершив попередній аналіз матеріалів по Berger Logistik GmbH. На підставі зібраних даних прийнято рішення про відкриття офіційного розслідування. Паралельно справу передано до прокуратури для розгляду питання про порушення кримінального провадження.

Вона відчула, як щось спустилось з плечей. Повільно — наче вантаж, який несла так довго, що вже не відчуваєш ваги, і тільки коли кладеш розумієш, скільки він важив.

— Розумію. Дякую, що повідомили.

— Є ще одне. — Голос Фрайтаг залишався рівним, офіційним. — Скарга до Ausländerbehörde щодо вашого трудового статусу розглянута і відхилена як необґрунтована. Ви можете продовжувати роботу у звичайному режимі.

Вона закрила очі на секунду.

— Дякую.

— Не дякуйте. Це стандартна процедура. — Коротка пауза, і в ній — щось майже людське. — Ви добре попрацювали, пані Ковальчук. Це не стандартна фраза.

Зв'язок перервався.

Вона сиділа і тримала телефон і дивилась на монітор, де була відкрита акуратна бухгалтерія маленької торгової компанії. Все як завжди. Цифри в правильних клітинках, дебет сходиться з кредитом, все на місці.

Вона поклала телефон на стіл і зробила глибокий вдих.

Потім ще один.

Потім написала Юті Вайс одне речення: «BaFin відкриває розслідування. Скаргу Бермана відхилено.»

Відповідь прийшла за дві хвилини: «Знаю. Мені теж щойно повідомили. Вітаю.»

Вона дивилась на це слово. «Вітаю.» Проста і точна відповідь людини яка, не витрачає слів.

* * *

Вона не сказала нікому в офісі одразу.

Не тому, що хотіла приховати — просто хотіла трохи потримати це сама, перед тим, як воно стане спільним. Іноді з важливими речами треба трохи побути наодинці.

Вона працювала до п'ятої. Потім зібрала речі. Надягла куртку.

Катя підняла голову:

— Йдеш?

— Йду. — Вона зупинилась. — Катю, BaFin відкрив офіційне розслідування по Berger Logistik. Скаргу до Ausländerbehörde відхилено.

Катя дивилась на неї секунду. Потім встала і обійняла її — швидко, щільно, як обіймають люди, яким не треба пояснювати чому.

— Добре, — сказала вона в плече Олени. — Добре.

Вони відступили. Обидві трохи незручно — обидві не звикли до раптових обіймів.

— Іди додому, — сказала Катя. — Розкажи своїм.

Олена пішла.

* * *

Вона йшла пішки — знову, як тоді, коли поверталась від Кремера після розмови про три дні. Але зараз не думала про рішення і не рахувала варіанти. Просто йшла і дивилась на місто.

Травень, вечір. Франкфурт у травні інший ніж взимку — м'якший, зеленіший, люди сидять надворі з пивом і кавою і не поспішають. Вона проходила мимо кав'ярень і ресторанів і думала — два роки тому вона не могла дозволити собі кави за чотири євро. Зараз може. Це дрібниця. Це не дрібниця.

Вона зайшла в маленький магазин і купила пляшку вина — не дорогого, але і не найдешевшого. Середнє. Сьогодні можна середнє.

Вийшла на вулицю і пішла далі. Bornheim, вулиця Berger Straße — та сама де вона зупинялась тоді і думала про два різних рішення. Зараз пройшла не зупиняючись. Не тому що забула — а тому що те рішення вже не тут, воно вже позаду.

Вперед — квартира, Андрій, діти, вечеря, яку треба зварити. І пляшка вина яку вони вип'ють після того як діти заснуть.

Це все.

Цього достатньо.

* * *

Андрій відкрив двері ще до того як вона подзвонила — почув кроки.

Побачив пляшку вина. Подивився на неї.

— Є привід?

— Є.

Він відступив, щоб вона зайшла. Забрав пляшку. Поглянув на етикетку.

— Гарне.

— Середнє, — сказала вона. — Але сьогодні так.

— Розкажеш?

— Після вечері. Спочатку — нормально поїсти.

Він пішов на кухню. Вона роздяглась, зняла черевики, пройшла у кімнату. Максим лежав на підлозі і малював — щось велике, кольорове, незрозуміле, але впевнене. Дарина сиділа на дивані з книжкою — по-німецьки, Олена побачила обкладинку.

— Що читаєш?

— Шкільне. — Дарина не підняла очей. — Але цікаве.