Розділ вісімнадцятий. Вернер Штайн

Він зателефонував у середу о десятій ранку.

Вона не впізнала номер — довгий, незнайомий. Взяла.

— Пані Ковальчук? Це Вернер Штайн. Ми зустрічались на вечері у Кремера.

Вона пам'ятала. Тихий чоловік під сімдесят з уважними очима і голосом людини яка знає ціну кожному слову.

— Доброго ранку, пане Штайн.

— Доброго. Вибачте, що телефоную без попередження. — Коротка пауза. — Я чув що відбувається. Не з офіційних джерел — але в нашому середовищі речі розходяться. — Ще одна пауза. — Я хотів би зустрітись. Якщо ви не проти.

Вона трохи здивувалась. Не насторожилась — Штайн не викликав тієї реакції, яку викликали люди Бермана. Але здивувалась.

— З якого приводу?

— Хочу запропонувати вам роботу, — сказав він просто. — Або принаймні поговорити про таку можливість.

Вона помовчала секунду.

— Добре. Коли вам зручно?

* * *

Вони зустрілись у четвер — невеликий ресторан в Sachsenhausen, не той, де була вечеря, інший, тихіший. Штайн прийшов першим і вже сидів за столиком біля вікна з чаєм і газетою, яку складав коли вона заходила.

Він підвівся — ввічливо, без театру. Потиснув руку. Вона сіла навпроти.

— Дякую, що прийшли.

— Дякую, що запросили.

Принесли меню. Вона замовила каву. Він не замовив нічого — сказав, що тільки що снідав.

— Я буду прямим, — сказав він. — Мені сімдесят один рік. В моєму віці час займає більше місця ніж раніше, тому я не витрачаю його на вступ.

Вона усміхнулась.

— Я ціную це.

— Добре. — Він поклав руки на стіл. — Мій фонд займається інвестиціями в середній бізнес. Невеликі і середні компанії — від п'яти до п'ятдесяти мільйонів обороту. Ми входимо, допомагаємо рости, виходимо. Нічого екзотичного. — Пауза. — Одна з наших постійних проблем — якісний аудит. Не формальний — справжній. Той, де людина дійсно дивиться, а не підписує.

— І ви вирішили, що я така людина.

— Я вирішив, що ви точно не та, яка просто підписує. — В його голосі не було іронії — просто констатація. — Те, що ви зробили по Berger Logistik — я довідався деталі. Це не просто добра робота. Це рідкісна якість.

Вона відпила каву. Думала, як відповісти.

— Пане Штайн. Я зараз у складному становищі. Є розслідування, є тиск з боку людей, яких я зачепила. Фірма, де я працюю — під питанням.

— Знаю.

— І ви все одно хочете мені запропонувати роботу.

— Саме тому і хочу, — сказав він. — Людина, яка робить правильне, коли це дорого коштує — це цінніший актив, ніж людина, яка робить правильне, коли це зручно. — Він дивився на неї рівно. — Перших мало. Других — багато.

Вона думала. Штайн не поспішав — сидів і чекав, дав їй час. Це теж характеризувало.

— Що саме ви пропонуєте?

— Позицію головного аудитора фонду. Не штатну спочатку — проектну, для портфельних компаній. Три-чотири аудити на рік, кожен глибокий. Плюс участь у due diligence нових об'єктів. — Він назвав суму. — Це більше, ніж ви отримуєте зараз. Я перевірив.

Сума справді була більшою. Помітно.

— Ви перевірили мою зарплату?

— Я перевірив публічну інформацію про рівень оплати аудиторів вашого рівня у Франкфурті. — Невелика пауза. — Це інше.

Вона не могла не посміхнутись.

— Розумію.

* * *

Вони говорили ще годину.

Штайн розповідав про фонд — без прикрас, з реальними прикладами і реальними проблемами. Двічі казав «ми помилилися» і пояснював як і чому. Вона запитувала — конкретно, технічно — і він відповідав так само. Жодного разу не сказав нічого загального.

В якийсь момент вона зрозуміла, що розмовляє з ним як з рівним. Не як з потенційним роботодавцем і не як з людиною старшою за неї на сорок років. Просто — двоє фахівців за столом.

Це було рідкісне відчуття.

— Пане Штайн, — сказала вона нарешті. — Я не можу дати відповідь зараз. Є обставини, яких я не контролюю — розслідування, ситуація з фірмою. Я не хочу брати на себе зобов'язання, поки не знаю, як все вийде.

— Розумію. — Він кивнув. — Я не прошу відповіді зараз. Я прошу, щоб ви пам'ятали, що така можливість є. — Він доп'яв чай. — І щоб ви знали: те, що відбувається з розслідуванням — для мене це не мінус. Навпаки.

— Чому?

— Бо я бачив багато людей, які зробили неправильне, щоб зберегти зручне місце. І дуже мало — які зробили правильне, знаючи, що місце втратять. — Він поставив чашку. — Я хочу, щоб другі працювали зі мною. А не перші.

Вона дивилась на нього. Думала про те, що він сказав. Просте і точне — як добра бухгалтерія. Нічого зайвого.