Глава 1. Випускний

Свято мало бути ідеальним.

Сміх, музика, спалахи фотоапаратів, обійми людей, які говорили про майбутнє так легко, ніби воно вже вирішене.

Але всередині у неї було зовсім інше.
Останні місяці вдома були важкими.
Постійні сварки, нестача грошей, напруга, яка висіла в повітрі. Вона намагалась допомогти, бути "правильною", не створювати проблем.

Але іноді ловила себе на думці:
"А якщо все це через мене?"

Випускний проходив у невеликій затишній кафешці неподалік школи.

Там було тісно від людей і емоцій - столи зсунуті разом, келихи з соком і шампанським (для дорослих), сміх, гучна музика з колонок, хтось вже плакав, обіймаючи однокласників.

Повітря було тепле, трохи задушливе, змішане з ароматом солодких десертів і квітів, які стояли на кожному столі.

Це мало бути щасливе завершення.
Але вона відчувала тільки дивну напругу всередині.

Вона довго готувалась до цього дня.

Світле волосся було акуратно накручене м'якими хвилями, які спадали на плечі й трохи блищали у світлі ламп. З одного боку локони були зібрані й заколоті гарною заколкою з дрібними камінцями - вона тихо виблискувала при кожному русі.

Манікюр був ніжний, світлий, майже непомітний - такий, який не привертає уваги, але додає відчуття завершеності образу.

Синя сукня м'яко облягала фігуру, проста, але елегантна. Вона не хотіла нічого надто яскравого - ніби намагалась сховатись у спокої кольору.

Подруги сміялись поруч, фотографувались, обговорювали університети, плани, міста.

- Ти куди подаєшся?
- А ти вже вирішила?
- У нас все буде по-іншому, от побачиш!

А вона лише усміхалась.
Бо не знала відповіді.

І ще це відчуття.
Ніби хтось за нею спостерігає.
Вона кілька разів різко оберталась - але бачила тільки натовп, сміх, рух.

Та відчуття не зникало.

Навпаки - ставало сильнішим.
Коли вечір майже закінчився, вона відійшла трохи вбік.
І це сталося.

- Ти все одно робиш вигляд, що нічого не сталося, правда?
Вона здригнулась.

Перед нею стояла жінка. Занадто спокійна для цього місця.

- Вибачте... я вас знаю?
Жінка дивилась прямо на неї.

- Ні. Але ти мене ще згадаєш.
Пауза.

- Ти думаєш, що тобі просто не щастить. Але це не невезіння.

Серце впало кудись нижче.

- Що ви маєте на увазі?

Жінка ледь нахилила голову.

- Ти зробила щось і тепер маєш наслідки.

Вона завмерла.

У голові на мить промайнули слова, які вона колись сказала, рішення, яке прийняла, і чийсь погляд, який тоді став холодним.

Зробила щось. І тепер маєш наслідки.

Може... тут і зараз і є початок розплати за її провину?

- Я не знаю, про що ви... - тихо сказала вона.

Жінка усміхнулась.

- Знаєш.

- Є місце, яке не знайдеш просто так, - продовжила вона.
- Там можна або попросити пробачення... або загадати бажання.

Вона завмерла.

- Але тільки одне.

- І ти думаєш, що це щось змінить? - тихо сказала вона.

Жінка подивилась їй прямо в очі.

- Ти зараз не віриш.

Пауза.

- Але пройде час... і ти повіриш.

Хтось покликав її з натовпу.
Вона на мить відвернулась.
А коли знову подивилась - жінки вже не було.

Свято в кафешці продовжувалось, ніби нічого не сталося.
Сміх, музика, тости, обійми.
А вона стояла трохи осторонь - у синій сукні, з накрученим волоссям, заколотим заколкою з камінцями, і відчуттям, що цей вечір уже давно перестав бути просто випускним.

Цієї ночі вона довго не могла заснути.

І вперше подумала:
"А якщо це справді початок?"