Розділ 16

Сьогодні сонце пекло нестерпно. Піт стікав по підборіддю, вбираючись у своєрідну матерчату маску.

Аннель зістрибнула вниз, витончено приземлившись у калюжу. Бризки обляпали чоботи, штани та плащ. Трохи згодом злодійка зрозуміла, що підвернула ногу.

Галас на ринку сьогодні був нестерпним. Мало того, що вона всю ніч не могла знайти кривдника жебрака, так ще й натовп людей затримував її.

— Скільки коштує шавлія? — запитала вона торговця, вказуючи пальцем на висушену рослину.

Чоловік показав два пальці, пояснюючи щось іншому покупцеві.

— Мені два мішечки, — сказала Аннель, простягаючи чотири мідяки.

Розрахувавшись і забравши свої покупки, злодійка попрямувала до наступного навісу.

— Тертий корінь маку та пелюстки фіалки.

Аннель простягнула в шкіряних рукавичках за все це сім монет, продовжуючи шлях.

І чому саме сьогодні в місті так багато народу, якщо вчора пізно ввечері закінчився виступ Хільди Летапард? Аннель пам’ятала п’яних містян, що тинялися всіма вулицями й наспівували пісні, які вони чули від виконавиці, або просто пісеньки, розпусні й пристойні.

Від злості на танцівницю й богів за нестерпний шум, що тиснув на скроні, змушуючи кров закипати, у неї боліла голова. До того ж Аннель не спала всю ніч.

Вирішивши компенсувати свої втрати, Королева Злодіїв непомітно крала у перехожих мішечки з грошима.

Раптом хтось схопив її за плече. Аннель спритно сховала гроші в рукав сорочки і притримала каптур.

У неї завмерло серце. Якщо це охорона...

— Ось ти де, — єхидно прошепотів знайомий голос.

— Сумував за мною? — так само єхидно запитала вона, лукаво посміхаючись і не поспішаючи звільнитися від міцного хвату.

— Ти продала мені дешевий товар в Авайді.

— Сподіваюся, тебе не оштрафували?

Чоловік відпустив дівочу руку й міцно обійняв. Аннель здивувалася.

— Як же я за тобою сумував. Чутки кажуть правду.

— Майже, — посміхнулася злодійка, акуратно обіймаючи торговця у відповідь. Вона поплескала його по спині долонею, оповитою новою чорною шкіряною рукавичкою. Друга рука теж була в рукавичці.

Його вбрання анітрохи не змінилося за стільки років: синьо-пурпурові з червоними вертикальними смугами штани й туніка, рукави якої були підбиті манжетами. На голові був тюрбан тих самих кольорів із червоним пером на кінці. Чоловік був товстим і дуже добрим. З-під тюрбана на лоб і обличчя вибивалися чорні пасма кучерявого волосся, шкіра якого була кольору стиглої оливки.

— Чутки про твоє повернення ходять уже кілька тижнів.

— Тільки от мене не супроводжувала і не супроводжує ціла гільдія злодіїв і вбивць.

Чоловік примружив очі.

— Ну, — весело промовила Аннель, кинувши погляд убік, — трохи, може, й супроводжує.

Королева Злодіїв підморгнула йому, додавши:

— Твої справи я навіть пальцем не торкнуся. Пам’ятаю, як ти мене врятував. Клянуся!

Аннель поклала руку на серце, потім постукала по ньому двома пальцями і натягнула каптур.

— Вірю тобі, Акантхо. — Її прізвище він вимовив ледь чутним шепотом. — Що привело тебе в це забуте богами місто?

— Обставини, — лаконічно відповіла Аннель, пробігши очима по його товарах. — Пригадую, у тебе завжди були екзотичні й рідкісні інгредієнти.

— Ціну не знижу, навіть не проси.

— Скільки?

Аннель почала порпатися в мішечку з монетами, кілька з яких вона спритно й непомітно сховала, пам’ятаючи, як сильно чоловік любить гроші. Торговець розглядав свої товари: баночки з пахощами, екзотичні фрукти з інших континентів, дорогі тканини, папір, пір’я, кістки тварин, сувеніри та дрібнички.

— Для тебе це буде занадто дешево, — посміхнувся чоловік.

— Не завищуй мені ціни, Юриуку, — посміхнулася Аннель і з серйозним виглядом додала, простягаючи мішечок із золотими та срібними монетами: — Не витрачай усе відразу й даремно.

Юриук примірював вагу мішечка на великій долоні й схвально махнув рукою, сказавши:

— Чого бажаєш, пані?

— Дві краплі сиропу чемериці, кіготь остроока, ягоди Еклеси й золотки місяця.

Торговець напружився, але склав усе в один мішок і простягнув його Аннель.

— Щоб ти там не затівала, будь обережна. Якщо змішати ці інгредієнти...

— Сама знаю. Прощавай, успіхів у торговельній справі. Може, я ще колись завітаю.

— Тобі не цікаво, як я знайшов тебе в натовпі? — крикнув він їй у спину.

— Мій почерк впізнає навіть корова!

Торговець розреготався. Аннель посміхнулася.

Останньою покупкою став екстракт беладони. Вибратися з натовпу мирян було так само важко. Нога досі боліла, але Аннель це майже не сповільнювало.

Криваві рани поглянули на сходи. Губи скривилися. Треба було їй купити мазь, яку продавала одна з торговців. Вона щосили кричала про неймовірну цілющу силу цієї мазі.

Хриплячи від болю, Аннель все-таки дісталася до кімнати в новій корчмі.

— Тебе хтось поранив?

— Король Снів прокинувся, — відрізала Аннель, з посмішкою зачиняючи двері й кидаючи мішок принцу.

Ханар вправно його впіймав, відкриваючи й оглядаючи вміст.

— То що ж із ногою?

— Підвернула через твої калюжі.

Аннель кинула плащ і маску на ліжко, поправила мокре від поту волосся і витерла краплі поту на лобі та підборідді. Знімати прилиплі до шкіри рукавички Акантха не поспішала.

— Спека просто нестерпна, — обурилася вона, сідаючи біля Ханара. — Я все купила? Нічого не забула?

— Хіба що повернути гроші містянам.

— Ой, ну почалося. —Аннель закотила очі. — Докори й докори. Ніхто в цьому світі не живе чесно, крім тебе.

Акантха тицьнула пальцем у принца. Він лукаво посміхнувся і клацнув зубами, маючи намір відкусити їй палець. Аннель встигла вчасно забрати його.

— Зухвалий, — обурилася вона, притискаючи зап’ястя до серця.

Ханар легенько поплескав її по боці й встав, додавши з задоволеною посмішкою: