Розділ 15

Приємний запах деревини та старих книг бив у ніс. Шелест сторінок був музикою для вух. Спекотне полуденне сонце проникало у приміщення крізь вікна, освітлюючи дерев’яні столи.

Солмін вирушив сюди на свій страх і ризик. Бібліотекар стримано слухав слова Женида і пильно спостерігав за ними. Незабаром вони з гвардійцем розлучилися.

На свій страх і ризик Солмін відчинив вікна. У приміщенні стояла нестерпна спека. Фіранок не було, як і спеціальних охолоджувальних пристроїв для переміщення холодного повітря всередину. Бібліотекар міг у будь-який момент зайти, перевірити незнайомців і вилаяти.

Бібліотека розташовувалася в північно-західній частині замку у вежі, яка колись слугувала оборонною спорудою. Вхід до бібліотеки являв собою вузьку кам'яну арку, прикрашену мозаїкою із зображенням дерева життя. За нею тягнулися гвинтові сходи, що вели вгору на сім поверхів книжкових скарбів. Стіни сходів були прикрашені фресками, що зображували великих мудріців і мислителів.

Кожен поверх вежі був присвячений окремій галузі. Перший поверх віддавався історії, тут зберігалися рукописи, що розповідали про минуле королівства. Другий поверх був присвячений філософії та релігії, тут можна було знайти рідкісні сувої, книги з теології та метафізики. На третьому поверсі панував світ науки – були представлені праці з математики, астрономії та медицини.

Четвертий поверх був присвячений мистецтву: можна було знайти книги з живопису, скульптури, каліграфії, мініатюри та архітектури. П'ятий поверх був царством поезії та літератури, де зберігалися вірші, поеми, епічні оповіді та книги про магію. На шостому поверсі знаходилися карти та атласи, а також книги з географії та подорожей.

Сьомий поверх був найтихішою та найвідокремленішою частиною бібліотеки. Тут, під самим куполом вежі, зберігалися найрідкісніші та найцінніші книги. З вікон відкривався панорамний вид на внутрішній двір замку та околиці.

Незважаючи на скромні розміри, бібліотека була великою.

За три години наполегливої роботи Солмін вивчив арадійський алфавіт, написання літер та їхню вимову. До них додалися привітання та прощання.

Принц не сказав би, що мова була складною. Просто незвичайною. Йому допомагали уроки та настанови вчителів, які навчали його інших мов у Ханіелі.

Незабаром Солмін втомився від читання. Усі навчальні книги були або мовами інших королівств, або мовами Великої трійки: Тілашії, Зефірії та Вонелліана. Імперія Лотосів туди не входила, оскільки в ній було сто сімдесят вісім периферій, що мали свою власну мову. Хоча в Імперії Лотосів лотоська мова була базовою і ґрунтувалася на арадійській, у ній відчувався сильний вплив мови лотоської культури.

Це розуміння завжди бентежило Солміна. Даеліє він пояснив інакше і простіше: якщо знати всі мови Імперії Лотосів, то це і є лотоська мова. Мови там називалися просто за назвами столиць (але часом зі змінами): Круркейнс – курреїнська мова, Ґетін – ґетенійська мова, Єнеонор – єнеонорська мова і так далі.

Але Солмін не знав ані арадійської, ані лотоської мов. На вивчення другої йому не вистачило б і ста років. Він не знав, як правителі Імперії Лотосів могли вивчити й запам’ятати стільки різних діалектів та слів. Але одне він знав точно: їх навчали всьому з дитинства – освіті, верховій їзді, боям, культурі, традиціям.

Ханіелець взявся за книгу з традиціями Арадії. Словник був під рукою, та й малюнки були. Це не повинно бути надто складно. Незабаром турнір, там має бути щось із традиційних уподобань.

Теплий вітерець здував піт, бадьорив шкіру й дарував бажану прохолоду.

Очі Солміна вже злипалися, а тренування мало розпочатися за годину. Хоча він втомився і вся процесія була нудною, принц не дозволив собі почати гортати книгу, зіпсувавши всю важку роботу. У нього була мета, і він її досягне.

Фіолетовий відтінок вловив цікаву картинку: на сторінці, прикрашеній витіюватими орнаментами та квітковими віньєтками, була зображена жіноча нічна сорочка. Вона була короткою та витонченою, небесно-блакитного кольору, розшита по подолу золотими нитками.

На іншій сторінці був текст, написаний каліграфічним почерком. Солмін підсунув словник.

Час від часу він перегортав сторінки, вмочував кінчик пера в чорнило і робив позначки на окремому аркуші паперу. Невдовзі переклад був готовий. Солмін переглянув літери, і його пронизала усмішка. Боги, кому могла спасти на думку така дурна ідея?

Принц швидко заспокоївся, повторивши, що в кожного свої традиції. Сенс тексту був такий: «Коли дівчина залишає свою нічну сорочку на вашому ліжку, це означає зізнання в коханні».

Солмін встав, весело похитуючи головою. Шлунок бурчав від голоду. Спочатку він перекусить, позаймається з Женидом, а потім знову візьметься за навчання.

Зібравши фоліанти в стопку, Солмін підійшов до кожної шафи й розставив їх по місцях. Ханіелець виліз на драбину і почав розкладати решту книг. Незважаючи на силу, вони все одно були важкі.

На кришці однієї з шаф Солмін помітив ще кілька стопок книг. На корінцях срібними нитками, що виблискували у сонячному світлі крізь відчинене вікно, яке знаходилося за шафою й тягнулося ліворуч, були написані по-тілашийськи, які він так довго шукав.

Боячись, що бібліотекар прибере все, коли Солмін повернеться сюди ввечері, принц почав перекладати в руках одну книгу на іншу.

Коли він дістався до найпотрібнішої, Солмін став навшпиньки, намагаючись схопити її, але вона все вислизала й вислизала. Раптом книга дійшла до краю і випала з вікна. Решта книг у руках принца впали на підлогу. Відлуння повторило гуркіт. Кілька аркушів документів і сувій підхопив вітер і відніс із собою на вулицю.

Солміна немов облили холодною водою. Він швидко зліз зі сходів. Виглядаючи з-за шаф, він прислухався і вишукував бібліотекаря. Старого з довгою сивою бородою, в обшарпаному кафтані до колін з широким полотняним поясом, таких же коричневих бавовняних штанях до щиколоток, з тростиною за вухом і полотняною сумкою через плече з книгами, персональної печатки для засвідчення документів, каламаря, довідкових матеріалів, кишенькового гномона, бурдюка з водою та згорнутого пакунка з їжею ніде не було видно. Солмін не знав, що саме тримає в сумці бібліотекар, але такі речі були у бібліотекарів Ханіеля.