Розділ 11

І скільки б темрява не осяяла, починався світанок нової ери.

— Коли двері Великої зали відчиняться, ви зіграєте величезну роль у моїй долі та долі нашого королівства.

— Ти дуже впевнений, — скептично посміхнувся сановник, потираючи бороду. — Адже сьогодні всі такі впевнені в собі, коли наближається боротьба за трон.

Лорд Фарран кивнув:

— Боротьба велика, і кожен з нас має свої власні інтереси.

— Принце, ти молодий і надмірно впевнений у своїй правоті. Але в політичних іграх потрібно бути не тільки сильним і рішучим, а й володіти нудотною майстерністю маніпуляції, — ввічливо, але з явним натяком на сумнів сказала пані Алфіана.

— Я розумію ваші сумніви, — почав Ханар, відступаючи від столу, — але я тут, щоб повернути нашому королівству колишню славу. Я шукаю вашої підтримки.

Ханар поклав руку на серце.

— Я не шахрай, не плут...

— Чому ми повинні слухати тебе? — запитав герцог Щорль, схрестивши руки. — Твоя зовнішність не схожа на зовнішність принца. Як ми можемо бути впевнені, що ти той, за кого себе видаєш? — він підняв брову.

— Це правда, — погодилася Алфіана, поправляючи складки зеленої сукні. — Нам потрібні докази.

— Королева не збирається повертатися до Женев’єви найближчим часом. Вона вважає столицю небезпечним місцем.

— А що щодо короля? І де Ейнолд?

Двері кімнати тихо скрипнули.

— Король...

— Там туалет зовсім засрали, — обурилася Аннель, витираючи лікоть сорочки. — І як можна бути такими свинями?

Акантха підняла погляд. Ханар обдарував її ненависним спокоєм.

— Мої зацікавлені сановники, ви вже тут. — Аннель зробила жартівливий уклін.

Підходячи до столу з картою, Акантха поглянула на Ханара, знизала плечима і напівголосно додала:

— Коли я йшла, нікого тут не було. Не моя вина.

«Будь ласка, будь ввічливішою», — говорили очі принца. Якби він сказав це вголос, то явно скрипів би зубами.

«Відчепися».

Темне світло свічок освітлювало суворі обличчя досвідчених радників, а в центрі уваги стояв принц Ханар, чий погляд, холодний і пронизливий, відбивав роки, проведені у вузькій і полонській ямі.

— Можете продовжувати. Мене тут взагалі немає, — промовила Аннель, недбало перекинувши ноги на стіл.

Алфіана на неї незадоволено поглянула, струшуючи з якихось документів сухий бруд.

— Прошу вибачення, — прошепотіла Аннель, допомагаючи змахнути землю.

— Хто це така? — запитав лорд Фарран, вказавши рукою на злодійку.

— Доброзичливиця. Вона не має до вас жодного стосунку.

— Тоді навіщо ти привів її до нас?

Ханар ледь встиг відкрити рота, як його перервали:

— Слухай-но, хлопче, ти кажеш, що хочеш стати правителем, проте зовсім не маєш досвіду в таких справах. Так, ти вмієш говорити солодкі слова. Можеш обіцяти нам все, що завгодно, схилятися й кланятися, ніби ти й є принц Ханар, але ми тобі не повіримо. Просто марнуємо час. А що щодо твоїх шрамів... — Барон Щорль клацнув пальцями, намагаючись згадати слово.

— Шрами можуть бути створені. Історія знає купу оповідей про брехунів, які прагнуть успадкувати трон своїх правителів, — підказав Фарран. — За ці вісім років сталося занадто багато.

— А що щодо моїх очей? Вони анітрохи не змінилися.

Ханар дивився на кожного сановника, прагнучи почути відповідь.

***

Стілець із гуркотом влетів у стіну й розлетівся на друзки. Аннель здригнулася. Наступної секунди стіл із їжею з рокотом впав на підлогу, розлетівшись на уламки.

Все це Акантха чула крізь тонкі стіни кімнати, в якій вони зупинилися. Їхній номер мав досить значні розміри, складався з трьох кімнат: двох спалень і просторої купальні.

Ваза кинулася в стіну і розбилася на осколки. Волосся на жіночому тілі стало дибки.

Аннель пам'ятала, як вони вийшли після зустрічі з сановниками. Нічого не вийшло. Ханар здавався Аннель справжнім дурнем. Хіба порожні слова могли щось вирішити? Адже у Ханара це було все, що він мав. Можливо, у Повсталого із мертвих був запасний план? Тоді Північному Принцу залишалося лише тягнути час для виконання задуманого.

По дорозі глашатаї продовжували доносити новини, зокрема й про майбутній бал барона. Злодійка поспішила якомога швидше відвести Ханара звідти.

На бал до барона йому просто не можна було приходити. Вчора їй надіслали таємну записку, де йшлося про те, що хтось із злочинців має намір перервати свято вибухом. Аннель ніяк не вдавалося потрапити до Дафорса й узгодити цю нову зміну плану. Навіщо смерть невинних людей? Так, весело було б, безперечно, але на балу обов'язково опинилися б невинні.

А смерть Ханара, якби така була, їй і зовсім не пішла б на користь.

Канделябр влетів у вікно, розбивши скло. За ним полетіли стільці, ударяючись об стіни.

Вона ненавиділа його спокій. Але сьогодні ввечері його спокою настав кінець. Аннель багато пережила, але зараз її охопив шалений страх. Вперше вона бачила Ханара в такому гніві.

Гуркіт тривав ще годину. Потім все затихло. Страшно було спостерігати, як людина, яка завжди зберігала холоднокровність, раптом безповоротно її втратила.

Тиша не була легшою. Безстрашність не витала в повітрі, і безтурботності теж не відчувалося.

Лише на мить Акантха втратила контроль і занурилася у знайому пустелю. Там, помітивши Вендету, Аннель швидко привела свої почуття до ладу і вибралася з злощасних обіймів зла. Але слова другої душі до неї все ж долинули. «Я знаю, тобі страшно, — муркотіла Вендета. — Дозволь мені вийти назовні й захистити себе... Нас».

Почулися кроки. Ханар з’явився у дверях. Він там і стояв зі спокоєм хижака. Голос спадкоємця набув крижаного спокою.

— Продовжимо навчання.

Він причісував волосся. Аннель привітала його м’якою посмішкою, залишаючись мовчазною. Вона не наважувалася жартувати чи щось говорити зараз.