Розділ 10

Йому виділили розкішні покої. Вони розташовувалися в південно-східній частині замку на другому поверсі. У його розпорядженні були спальня, вбиральня, кімната для відпочинку, особистий кабінет, балкон, головна зала, кімната для прийому гостей і бібліотека.

У Женида була своя кімната, розташована поруч із його.

Опинившись у головному залі, у Солміна перехопило подих. Стіни були пофарбовані в розкішні жовто-пісочні відтінки, які надавали їм теплоти й затишку. Ближче до кінця кімнати стіни прикрашали витончені фрески, що зображували сцени з життя пустелі та величні гори, вкриті золотими променями. Вкриті густим м'яким килимовим покриттям, підлоги злегка відливали бурштиновим світлом, поширюючи чарівність пустелі навколо. Стеля була прикрашена чудовим різьбленням і позолотою, що відбивала відблиски сонячних променів.

У кімнаті було три арочні отвори, що вели в різні приміщення.

Першою Солмін відвідав умивальню з білосніжними мармуровими плитами, що прикрашали підлогу та стіни. Легкий аромат екзотичних олій наповнював повітря, а в центрі приміщення панувала величезна мармурова ванна з витонченими левовими лапами. На стінах розташовувалися полички з оліями, рушниками та стригілами.

Потім він перейшов до спальні з високими склепінчастими стелями, прикрашеними декоративними ребрами, що сходилися в центральній точці, та теракотовою підлогою. Посередині кімнати височіло чотириколонне ліжко з балдахіном і високим узголів'ям, оздобленим золотом. Атласні простирадла з царственою вишивкою в золотих відтінках немов запрошували до себе.

Столик з глечиком і ніша для зберігання знаходилися ліворуч, а праворуч – балкон, з якого відкривався вид на Сахакіел.

Зі склепіння стелі висіла вишукана люстра. Її металеві елементи, вигнуті й розігнуті у складні форми, тримали посудини з вогнем. Ті освітлювали кімнату й кидали тіні. Це створювало ніби зоряне небо в самій спальні.

Солмін ступив на балкон, що примикав до правої стіни його покоїв.

Балкон був збудований з білого мармуру, відполірованого до дзеркального блиску. Витончені колони, прикрашені різьбленням, підтримували ажурну балюстраду. Стіни балкона були оповиті в’ючою зеленню, а в кам’яних вазах цвіли яскраві квіти.

Спекотний вітер, що дув з піщаних дюн, розвівав волосся принца. Він примружився від сонячних променів, дивлячись на краєвид, що відкрився перед ним.

За межами палацу розкинулося стародавнє місто. Його вузькі вулички, звивисті, як змії, були заставлені пишними наметами та невеликими ларьками. Вулицями снували люди: купці, ремісники, воїни та прості городяни.

На горизонті виднівся гірський хребет, названий Женидом Блюзамерськими горами. Вершини гір, вкриті вічним снігом, сяяли на сонці, наче смарагди.

У повітрі витав аромат спецій, свіжої випічки та парфумів. Гул голосів, стукіт молотків і спів птахів змусили Солміна посміхнутися. Чимось ця картинка нагадувала рідний край.

Внизу розкинувся внутрішній двір палацу, вимощений кольоровим каменем. По його периметру розташовувалися колони, що підтримували аркади. В аркадах розміщувалися лавки ремісників і торговців.

Бібліотека спокусила Солміна полицями, прикрашеними книгами з дорогоцінними палітурками та рідкісними рукописами.

Кабінет і зал для прийомів гостей нічим не відрізнялися від батьківських: стіл, крісла, дорогоцінні посудини, що зберігали дорогі напої, і порожні шафи, куди можна було покласти документи.

Кімната відпочинку вирізнялася витонченими меблями, оббитими м'якою шовковистою тканиною у відтінках золотистого піску. На м'яких диванах лежали подушки в медових і коричневих тонах. Приголомшливі килими з мальовничими візерунками додавали затишку. М'який аромат квітів наповнював повітря, а з вікон, прикрашених золотисто-бежевими шторами, відкривався вид на внутрішній двір, де знаходилися пишні сади з мальовничими фонтанами і старовинними рослинами.

Серед гілок квітучих дерев гралися діти. Хлопчики років восьми-десяти чи то ділили щось між собою, чи то плели змову проти третього друга (якщо такий був). Солмін не знав напевно.

Один із дітей був одягнений у білосніжну лляну туніку, стискаючи в руках дерев'яний меч. Його смагляве обличчя, палаюче від азарту, обрамляло густе коротко стрижене чорне волосся.

Другий же хлопчик був худорлявим, але в такому ж пишному вбранні, стискаючи в руці палицю. Темне волосся посивіло від пилу, а на обличчі красувалася свіжа подряпина. У його темних очах горів вогник рішучості. Хлопчики були то братами, то друзями.

Битва була в самому розпалі. Ніхто не помічав ні спекотного сонця, ні слуг і служниць, які з побоюванням спостерігали за поєдинком, проходячи повз. Хлопчаки мірялися кулаками, час від часу кожен беручи гору в битві.

—Я принесла Вам свіжу постільну білизну, — повідомила служниця, що увійшла, ханіельською мовою.

Солмін обернувся, притримуючи рукою край фіранки. Дівчина крокувала безшумно, немов тінь.

Вона була стрункою і не виснаженою. Смугла шкіра гармонійно поєднувалася з сіро-коричневою довгою, прямою лляною тунікою, що сягала щиколоток. Напівпрозора шаль такого ж кольору була накинута на плечі й зав’язана на грудях. Пояс зі шкіри стягував талію. На ногах були прості сандалі. Темне волосся було коротко пострижене, мабуть, щоб не заважати роботі. На шиї виділялася родимка у формі кривої п’ятикутної зірки.

Солмін не почув акценту. Можливо, вона перебралася сюди під час війни або просто давно жила в цьому королівстві. Можливо, один із її батьків був ханіельцем. Принц міг придумати безліч припущень щодо того, чому служниця бездоганно володіла мовою.

— Як твоє ім’я? — запитав він, мимоволі зачарувавшись дівчиною.

— Хозиуч.

— Дякую, Хозиуче.

На чоловічих губах розквітла тепла посмішка. Принц знову поглянув на внутрішній двір. Один із хлопчаків стрибнув на іншого, затискаючи руки. Другий намагався вирватися, звиваючись у відчайдушній спробі звільнитися.