Частина четверта «ВІДРЯДЖЕННЯ В ОДИН КІНЕЦЬ»

  Розділ 1. Пропозиція

Кабінет Корала цього вечора здавався ще холоднішим, ніж зазвичай. Марк стояв навпроти масивного столу, відчуваючи, як кожне слово господаря готелю лягає на плечі важким тягарем. Корал не просив — він розставляв фігури на дошці.

— Марку, мені потрібна твоя допомога, — почав Корал, навіть не піднімаючи очей від паперів. Його голос був позбавлений емоцій, як звук розбитого кришталю. — За триста кілометрів звідси, на самому березі Егейського моря, є ще один мій готель. Але він мертвий. Майже не приносить доходу, наче проклята будівля.

Він нарешті підвів погляд, і Марк побачив у ньому ту саму розважливу порожнечу.

— Я хочу, щоб мої двоє найкращих адміністраторів поїхали туди. Провели повну ревізію, вивернули все навиворіт і придумали, як витягти цей об'єкт із прірви. За це я заплачу так, що ти зможеш забути про роботу на місяці. Відмови не приймаю.

Марк напружився, і шви на боці ледь помітно нагадали про себе.

— Звісно, це ти... і Марі, — додав Корал, і в куточках його вуст промайнула ледь помітна тінь посмішки.

Марк вже відкрив рот, щоб заперечити. Сама думка залишити Алісу одну після нападу на набережній здавалася йому безумством. Пам'ять про її слова щодо «найважчого — розлуки» ще не вивітрилася.

— Я не можу залишити Алісу... — почав він, але Корал різко перебив, піднявши руку.

— Всього на тиждень, Марку. Невже не зробиш цього для мене? Після всього? Сім днів, і ви знову будете разом. Але цей тиждень змінить усе.

Марк мовчав. Сім днів. Триста кілометрів. Він відчував, що це пастка, але зачинені двері кабінету і владний тон Корала не залишали простору для маневру.

Корал повільно обійшов стіл і поклав руку Марку на плече — жест, що мав виглядати дружнім, але відчувався як сталевий захват.

— Але перед від'їздом, — голос Корала став оксамитовим, — ми відсвяткуємо. Завтра день народження Марі, і я вирішив влаштувати їй незабутнє свято. Запрошую вас з Алісою як найближчих друзів. Марі заслужила на справжній бал. Ви прийдете, Марку?

Марк відчув дивний холод. Корал виглядав занадто щирим. Запрошення Аліси виглядало як жест примирення, але Марк відчував щось тут не так, але змушений був погодитись.

— Ми будемо, — коротко відповів Марк.

Корал задоволено кивнув. Завтра, під звуки музики та дзвін келихів, він востаннє подивиться на них як на «діамант», перш ніж нанести вирішальний удар.

Розділ 2. Діамантові сльози та отруйні тости

Вечір дня народження Марі видався саме таким, як обіцяв Корал — незабутнім. Маленький затишний ресторан, прихований від сторонніх очей у тихих провулках, був відчинений лише для них. Навколо панував м'який теплий напівморок, розбавлений мерехтінням свічок. Жива музика, легка та ненав'язлива, творила атмосферу інтимності та спокою.

За довгим столом зібралося не більше двадцяти гостей — найближче коло Корала та кілька облич із клубу, які тепер виглядали як  респектабельні люди. У центрі уваги, звісно, була Марі — у тій спокусливій червоній сукні з оголеною спиною, що тепер здавалася не зброєю, а символом її вразливості. Поруч сидів Марк, далі — Аліса, усміхнена та радісна, в простій білій шовковій сукні. А за нею, наче вовк, що відчув слабкість у череді , — Корал.

Вечір проходив ідеально. Гості один за одним піднімали келихи, проголошуючи тости за іменинницю. Корал промовив за розкішну жінку, перед якою ніщо не може встояти. Аліса — за подругу найкращі слова, і вони довго обіймалися. Марк спокійно підняв тост за дуже хорошу людину.

* * *

Ближче до кінця вечора Марі, якій явно не було до святкового настрою, випивала келих за келихом. Вона дивилася на Марка і Алісу, що тихо воркували і трималися за руки, і її очі заблищали від сліз.

Помітивши блідість Марі та порожній келих у її руках, Аліса щиро засмутилася. Вона підійшла ближче, сяючи своєю беззахисною посмішкою.

— Марі! — обнявши її сказала Аліса. — Що з тобою? Ти зовсім засумувала, на тобі ж обличчя немає. Як ми можемо підняти твій настрій?

Марі, з трудом фокусуючи погляд, глянула на Алісу, а потім на Марка.

— Потанцювати з Марком... — промовила вона, і її голос прозвучав майже розгублено. — Він, мабуть, гарно танцює. А я вже так давно не танцювала.

Аліса м'яко посміхнулася — спокійна і справжня.

— Слово іменинниці — закон .

Марк вивів Марі на площадку. Заграла ніжна мелодія, і вони розпочали вальсувати. Марк справді добре танцював. У його сильних руках Марі почувалася крихкою. Але коктейлі і музика зробили своє: вона вчепилася в нього з усієї сили, і погляд... усі побачили погляд жінки, закоханої до нестями, яка здригається від найменшого дотику.

Це побачила й Аліса. У її очах запалилося те, чого вона так довго уникала — ревнощі. Набагато сильніші, ніж раніше.

Корал не втратив моменту. Він наблизився до Аліси, і кожне його слово було наповнене крижаною отрутою.

— Я не великий знавець людей, — промовив він, — але мені здається, що Марк дуже хоче подобатися всім жінкам. І наша крихітка Марі теж потрапила під його чари. Чи, може, я помиляюсь?