Частина друга «БІЛИЙ РАЙ»

Розділ 1. Нефритова змія

Таксі зупинилося перед широкими сходами з білого мармуру, який на ранковому сонці випромінював м'яке, майже сакральне сяйво. Будівля готелю була сліпучо-білою, з тонкими лініями та відкритими терасами, що здавалися невагомими. Жодних золотих вензелів чи громіздких статуй: над кожним метром простору попрацювали найвидатніші дизайнери, створюючи відчуття, ніби входиш у рай. У повітрі пахло дорогим парфумом і морським бризом.

Марк і Аліса ступили на дзеркальну підлогу вестибюля, і простір навколо розширився, ставши безмежно білим. Здавалося, світло іде не від люстр, а від самих стін, оздоблених рідкісним каррарським мармуром. Акустика була настільки досконалою, що навіть звук їхніх кроків зливався в тиху заспокійливу мелодію.

Від дальнього кінця велетенського залу, карбуючи крок на високих підборах, до них наближалася жінка. Вона не йшла — спускалася по невидимих сходах.

Це була Марі. Середнього зросту, з приголомшливо гарною фігурою, вона мала тонку талію, яка підкреслювала витончені, акуратні форми. Волосся — справжній вибух вогню: яскраво-руді пасма спадали на плечі, контрастуючи зі сліпучою білизною навколо. Бірюзовий діловий костюм сидів на ній як друга шкіра.

На тонкому пальці тьмяно виблискувало акуратне кільце з діамантом, у вухах грали іскорки сережок із такими ж чистими каменями.

Справжньою родзинкою образу було татуювання на лівій руці — нефритова змія, що обвивала зап'ястя. Символ мудрості та трансформації ідеально пасував до загадкового образу Марі. Нефритовий колір — колір процвітання та довголіття — додавав малюнку особливого шарму.

Марі помітила, що Аліса розглядає татуювання, і посміхнулася.

— Зробила, коли мені було двадцять. Це мій символ сили та змін.

— Воно вам дуже пасує, — щиро відповіла Аліса.

На Алісу Марі справила приголомшливе враження. Медсестра, чия єдина парадна сукня залишилася клаптями на підлозі готелю Волкана, дивилася на цю вогняну жінку із сумішшю захоплення та гострого відчуття власної непридатності. Марі здавалася їй богинею з іншого виміру.

Марк на Марі зовсім не дивився. Його погляд проходив крізь неї — в глибину власних розрахунків. Як колишній семінарист, він звик бачити суть, а не обгортку. Він оглядав цю неймовірну розкіш і думав лише про одне: якою буде ціна цього «раю»?

Рука в кишені перевірила наявність пачки грошей, вибиту у Волкана. Він не хотів витратити все тут. Його плани були важливішими за білий мармур. Він мріяв купити Алісі нову сукню — навіть кращу за ту, що загинула. Золоті прикраси, яких у неї майже не було. Туфлі — обов'язково на зручній ході, бо знав: Аліса терпіти не може підборів.

Ці прості, побутові мрії про золото та зручне взуття для коханої жінки займали весь його розум, роблячи Марка цілковито байдужим до діамантів та вогняного волосся Марі. Він стояв посеред цього білого раю, готовий до чергового бою — і не здогадувався, що Марі вже приготувала для них таку знижку, яка не залишить йому жодного шансу на відмову.

         Розділ 2. Ілюзія щастя

Марі підлетіла до Аліси і міцно обійняла її, наче вони справді ділили одну парту в училищі всі чотири роки. Від неї пахло чимось дорогим і невловимим — ароматом успіху.

— О боже, Аліско! Я досі не вірю! — щебетала вона, ведучи їх до стійки реєстрації, витесаної з цільного шматка білого каменю.

Коли дійшло до оплати, Марк внутрішньо напружився, готуючись почути захмарну суму. Але Марі, грайливо підморгнувши, назвала цифру, нижчу, ніж у найдешевших мотелях на околиці.

— Мій шеф, Корал, — вона вимовила це ім'я з особливим благоговінням, — неймовірно великодушна людина. Коли я розповіла йому про вас, він сказав: «Марі, друзі моїх співробітників — мої друзі». Це його особиста знижка.

Марк і Аліса переглянулися. Їм здалося, що після нічного жаху доля нарешті повернулася до них обличчям. Вони з радістю взяли ключі — важкий сріблястий брелок, приємно холодний на долоні — і пішли до номера.

Коли двері відчинилися, Аліса скрикнула від захвату. Номер був не просто чудовим — він був досконалим. Велетенські панорамні вікна впускали стільки світла, що здавалося, ніби вони стоять на хмарі. Аліса, відкинувши всі страхи, застрибнула на ліжко наче дитина.

— Марку, подивись! — вона зі сміхом підкидала в повітря м'які подушки. — Це ж казка! Ми справді це зробили!

Марк відкоркував пляшку шампанського, що чекала у срібному відерці з льодом. Гучне «хлоп» прозвучало як постріл, що знаменує початок нового розділу. Він розлив іскристий напій по келихах.

Вони обійнялися посеред цієї білосніжної розкоші. В обіймах була вся їхня втома, весь пережитий біль і вся надія, що лишилася. Марк цілував її, відчуваючи смак шампанського на її губах, і вперше за довгий час дозволив собі справді розслабитися. Гроші в кишені, Аліса щаслива, ворог переможений.

Вони не бачили, як за вікном, на терасі поверхом вище, ледь помітно ворухнулася штора.

         Розділ 3. Біла лебідка

Місто зустріло їх шумом ринків і пряними ароматами, але Марк впевнено вів Алісу повз яскраві вітрини. Він шукав щось особливе.