Частина перша «ВОЛКАН ОБСИДІАН НОАР»

Розділ 1: Пляж Клеопатри

Взуття злетіло ще біля входу на пляж — просто впало в пісок, і вони пішли далі босоніж. Дрібні, ідеально круглі зернини лоскотали стопи. Аліса зупинилася, заплющила очі і просто стояла так із півхвилини, відчуваючи, як тепло піску піднімається крізь ноги вгору — в гомілки, в живіт, кудись до грудей, де ще вранці стискало від тривоги.

Потім вона відкрила очі і подивилася на воду.

Море було різним одночасно: темно-синім далеко від берега і майже прозорим біля ніг, так що видно було кожен камінчик на дні і дрібних рибок, які зависали в товщі води, не рухаючись, ніби теж відпочивали. Легкі хвилі накочувалися на берег і відходили назад, залишаючи на золотому піску мереживо білої піни.

За легендою, сам Марк Антоній привіз цей пісок з Єгипту — як дарунок Клеопатрі. Аліса не знала, правда це чи вигадка, але коли пісок пересипався між пальцями — дрібний, круглий, без єдиної пилинки — вона готова була повірити в будь-яку легенду.

Він обійняв її за плечі, і вона відчула, як щось у ній нарешті відпускає. Не відразу — спочатку м'язи ще пам'ятали свою звичну напругу. Але потім — поступово, як лід під сонцем — місяці домашніх клопотів, робочих чатів, вічних «терміново» і «треба» просто розчинилися. Десь там, за тисячі кілометрів, вони залишилися в іншому житті.

Тут було тільки це: безмежний лазуровий обрій, запах солі, звук хвиль і тепло його руки на її плечі.

— Ми це зробили, — тихо сказав він, дивлячись на те, як сонце відбивається в її очах.

Вони не поспішали нікуди. Просто стояли біля самої кромки води, дозволяючи піні ласкаво лоскотати щиколотки. Цей момент вони готували цілий рік — і тепер він належав тільки їм. Чистий, як ця вода. І такий солодкий, що навіть страшно було дихати на повні груди — раптом розвіється.

Розділ 2. Захід сонця для двох

Середземне море того вечора нагадувало розплавлене золото, що важко перекочувалося біля берега. Величезне, розпечене сонце повільно занурювалося у воду, розрізаючи обрій смугами апельсинового полум'я та густого багрянцю. На приватному пляжі готелю «Волкан Обсидіан Ноар» панувала ідилія, що здавалася майже нереальною у своїй досконалості.

Аліса, сміючись, вибігла з моря — жива, безпосередня, справжня. На ній були прості джинсові шорти з обтріпаними краями та біла майка, яка від вологи стала другою шкірою, ідеально вимальовуючи кожен вигин її тіла. Дві неслухняні косички злітали в повітрі, наче шовкові стрічки, підхоплені солоним вітром. Марк дивився на неї так, ніби вона була єдиною твердинею в цьому хиткому світі.

Він наздогнав її, підхопив на руки, і вони разом повалилися на теплий пісок. Його крупинки, важкі й розпечені денним сонцем, миттєво обліпили мокру шкіру. Серед нудьгуючих відпочивальників готелю, що нерухомо завмерли на дорогих лежаках наче виставкові манекени, Марк і Аліса виглядали чужинцями. Безтурботними дітьми, які ще не знали, що кожна секунда такої легкості має свою ціну.

Марк обережно взяв її тонку руку в свої долоні. Аліса на мить завмерла. Вона обожнювала, коли він тримав її саме так — наче щось неймовірно крихке. Його руки були посічені мозолями та дрібними шрамами від роботи на будівництві — шорсткі, подекуди грубі, зовсім не схожі на руки людини, якій доля призначила важку фізичну працю. Ці долоні мали тримати скальпель або гортати сторінки книг, а не цеглу й арматуру. Але саме в цій шорсткості Аліса відчувала справжню силу. Коли його пальці стискали її руку, весь світ навколо — з його фальшивим блиском і заздрісними поглядами — зникав. Вона почувалася захищеною. Так, ніби ці пошрамовані долоні могли втримати саме небо.

— Ти про що, Марку? — розгублено прошепотіла вона.

— Про дуже відповідальну справу, — він піднявся на лікоть, і його очі зазирнули їй прямо в душу. — Про те, щоб у нас народилася дитина. Ти згодна?

На мить запала така тиша, що було чути, як шурхотить пісок під подувом вітру. А потім Аліса видихнула — коротко, з хрипом щастя — і кинулася йому на шию.

— Так! Звісно, Марку! — вона втиснулася обличчям у його плече, вдихаючи запах солі та його шкіри. — Більше за все на світі...

Він обійняв її так міцно, що вона почула, як калатає його серце. У цю секунду вони були невагомими.

                                                          * * *

Марк і Аліса сміялися, здіймаючи каскади золотих бризок. Вони ганялися одне за одним по кромці прибою, немов на всьому узбережжі більше нікого не існувало. Вони були засліплені щастям і сонцем, абсолютно не підозрюючи про холодний погляд, що жадібно пожирав їхню радість із безпечної відстані.

На терасі котеджу, що нависав над пляжем наче похмура обсерваторія, стояв Волкан.

Він був масивним, з тілом, що нагадувало монолітну скелю, закованою в тонку чорну сорочку. Обличчя — грубо витесане, з переламаним носом і важким підборіддям — не виражало нічого, крім хижої зосередженості. Волкан стискав ковані перила так міцно, що шкіра на костяшках збіліла, а метал, здавалося, ось-ось почне плавитися під його хваткою.

Його погляд, важкий і прилипливий, був прикутий до Аліси. Він вивчав те, як вона сміється, закидаючи голову назад.