Пролог

- Герцог де Віз, ви заарештовані!

Лорд Валентайн Крістіан Маркус, шостий герцог де Віз, різко вскочив. Холодний піт заливав очі. Серце шалено билося в грудях. Рука автоматично кинулася за кинджалом, але в цю мить герцог збагнув, що в спальні нікого немає.

Знов кошмар. Звісно. Він забув про них за ті п'ять років, що провів закордоном. Заспокоївся, одружився вкотре, підлікувався на водах. І не подумав про те, що в рідному маєтку привиди минулого мали можливість воскресати.

Зазвичай йому снилася вона. Молода, красива, весела. І ніколи - огидно-набрякла, з висушеною шкірою і порожнини очами. Герцог хотів би забути це, але ніяк не міг. Він випробував усі способи забутися, але з кожною новою спробою йому ставало тільки гірше. Подумати тільки, йому вже майже шістдесят, але він зовсім не відчував цих років. Здавалося, немов і не було цих тридцяти років після її смерті! Здавалося, що ось зараз він прокинеться, почує її чудовий сміх, побачить її, таку нестерпно-прекрасну в цій зеленій сукні, і вони знову підуть до моря зустрічати світанок...

Але ні, все це не сон. Це реальність, яка не дає спокою його душі. Будь проклята ця війна. Ця жахлива війна, яка забрала її.

Іноді снився син, який байдуже-ввічливим тоном повідомляв йому, що їде вчитися корабельної справи у Фландрії. Зрідка снилася Анна, Анна, яка помирала на його очах, - і відчуття власної слабкості не покидало його кілька днів. Він не любив Анну так, як любив її, але Анна любила його.

Герцог опустився на ліжко і заплющив очі. Знову ці думки. Він не хотів згадувати. Але згадував усе ж. Усі миті їхніх зустрічей, усі поцілунки й обійми, усі щасливі моменти з нею... А потім її смерть. І шалений біль, який не втіхав ні на мить.

Він сильно бажав, щоб це були просто звичайнісінькі кошмари, щоб він міг прокинутися і все це забути. Але ні, вони були реальністю, до якої він не міг звикнути.

Але таке йому снилося вперше. Герцог не був забобонним і вважав сни лише проявом його ретельно пригнічуваних страхів. Однак, чортів маєток завжди діяв на нього найогиднішим чином, підсовуючи йому один жахливий сон за іншим. Хвала Всевишньому, вони затримаються тут лише на кілька днів, візьмуть усе необхідне і ще до початку літа вже будуть у столиці.

Він піднявся з ліжка і підійшов до вікна. На вулиці було темно, але перші промені сонця вже розфарбовували небо. Неймовірна задуха заповнювала всю кімнату, хоча літо ще навіть не настало. Герцог намагався зібратися з думками, намагався зрозуміти, що відбувається. Можливо, це був просто дивний сон, спричинений його занепокоєнням і нервами.

Однак він не міг позбутися відчуття, що щось реальне і зловісне ховається за цим сном. Можливо, це було попередження про прийдешню небезпеку або натяк... натяк на що?

Герцог не любив, коли щось заважало його планам. Особливо, якщо це "щось" було лише поганим сном. Він скривився і відчинив вікно. Свіжіше не стало. Зате пролунав знайомий голос:

- З століття в століття мелодію любові.

Грає вітер, і дзвенять краплі.

Прийду до тебе, ти тільки запроси.

І відстають зимові хуртовини.
 

У моїй душі і щастя, і напруга.

Але світла моя дорога.

Я хочу бути поряд із тобою,

Не йди, залишся ще зі мною

Невигадлива романтична пісенька привела Валентайна до тями. Роза, його сьома дружина, підстрибуючи, йшла до флігеля - там він обладнав для неї лабораторію. 

Роза, гарна, юна, чиста, добра, бездоганна... Він познайомився з нею в Елдорії чотири роки тому, і був зачарований її чесністю та неймовірним талантом. Їхній шлюб був надто поспішним, але він ні на секунду не пошкодував про своє рішення. Вона дуже швидко вчилася і до сімнадцяти років перетворилася на чарівну леді. Роза не була визнаною красунею, і в неї безумовно не було ні рудих кучериків, ні милих веснянок, ні яскравих зелених очей, але щось дивовижно-незвичайне було в її зовнішності, через що вона якимось чарівним чином привертала до себе увагу. І в Ельдорії, і у Фландрії, і на Оквінських островах - всі відзначали її чудову життєрадісність і легкий характер. І герцог не сумнівався, що на Батьківщині її теж оцінять.

Роза закінчила пісеньку і зупинилася, щоб поправити квіти. Розкішні білі троянди герцог замовив спеціально для неї - він знав, що вони нагадують їй про її дитинство. Вона і зараз була більше схожа на дитину, ніж на дорослу жінку, з її ніжною шкірою, безтурботною посмішкою і грайливими рухами. Вітер грав з її довгим волоссям, ніби майстерний фокусник, пестячи їх легким дотиком.

Герцогу подобалося дивитися на неї. І йому було навіть трохи шкода кидати її в розпусний, підлий і лукавий світ придворних інтриг. Але він чекав занадто довго, щоб помститися імператору. А Роза тим самим козирем, який мав перевернути всю гру.

Герцог розправив спину. Імператор заплатить за все. А Роза... Роза підтримає його. У цьому він не сумнівався.