6

Минав місяць після одруження. Перша сума вже була переказана Семену Івановичу, і той був задоволений, що умови виконуються. Тільки Костя й Аліса стали чужими одне для одного. Вони просто жили під одним дахом, спали в одному ліжку — і на тому все. У них не було дружніх теплих бесід, не було близькості, вони не були щасливою закоханою парою.

Костя продовжував ходити на роботу в спортивний комплекс «SPORT ISLAND». А Надія Борисівна чекала новини, що скоро стане прабабусею.

Аліса привела до ладу студію, де колись малювала її мама. Тепер вона сама хотіла створювати там власні полотна. Студія мала терасу з виходом до моря, і це було чудово: у будь-яку хвилину можна було спостерігати за хвилями й малювати їх. Але щось у неї не виходило — стан душі не давав можливості розслабитися й насолоджуватися улюбленою справою.

Аліса думала про все, що з нею відбувалося. Вона хотіла налагодити стосунки зі своїм чоловіком, хотіла, як і раніше, вільно з ним спілкуватися й кохатися. Але вона знала з самого початку, що буде непросто. Вони ж одружилися не тому, що їх охопило велике кохання, а тому, що так було потрібно. Без сумніву, почуття були, але…

Зате тепер у неї є гроші. Скоріше б розрахуватися із цим Семеном Івановичем! А ще треба примудритися завагітніти, нагадати Кості про їхню домовленість і змусити його виконати свій обов’язок. А потім усе буде добре. Цими думками Аліса себе заспокоювала.

Проте сталося щось зовсім неочікуване.

Надія Борисівна потрапила до лікарні з інфарктом. Не приходячи до тями, вона померла. Яка ж іронія долі — подружжя померло від однієї хвороби, тільки в різний час. Надія Борисівна так і не дочекалася правнука, її останнє бажання не здійснилося.

Що відчувала Аліса, коли труну з тілом бабусі опускали в могилу? Нічого. Абсолютно ніяких емоцій.

Коли помирає рідна людина, відчувається нестерпний біль втрати — Аліса пам’ятала це, коли ховала своїх батьків і бабусю Олю. Але тепер, коли вона ховала другу бабусю, не було ні болю, ні переживань, ні сліз… навіть жодної вдячності за залишену спадщину, за багатство, за можливість жити в достатку й ні в чому собі не відмовляти.

Аліса вважала, що заробила ці гроші, виконуючи небезпечні доручення бабусі. Вони далися їй нелегко. Скільки страху довелося пережити, скільки натерпітися, порушуючи закон і переступаючи через себе… І все це — заради багатства, яке тепер цілком належить їй.

Наступного дня після похорону Аліса розрахувалася з Семеном Івановичем — і за свої борги, і за борги Кості. Вона була вільна. Тепер можна жити своїм життям, нікого не боятися.

Аліса сподівалася, що тепер Костя змінить своє ставлення до неї. Це було єдине, чого їй зараз хотілося.

Костя після тренування з особливим клієнтом зайшов до кабінету свого дядька, який хотів його бачити.

— Проходь, племіннику, сідай, — Семен Іванович був у гарному настрої. — Маю для тебе новину. Точніше, хорошу новину.

— Цікаво, що за новина? — Костя помітив, що дядько задоволений, а це означало, що йому є про що розповісти.

— Віднині ти мені нічого не винен. За це дякуй своїй дружині. Ти вдало одружився. Але знай: вона не така проста, як здається.

— Що маєте на увазі?— Кості зовсім не сподобалося, що Аліса виплатила його борги. Він просив її не втручатися.— Говорячи «не така проста»… 

— Тому що розбагатіла, — Семен Іванович наказав більше не розповідати про свої справи з Алісою й про те, що вона використовувала його племінника з самого початку. — Але ти й далі можеш працювати в мене. Відтепер отримуватимеш зарплатню, як і всі працівники, щомісяця перераховуватимемо тобі на карту. А втім, з такою дружиною ти можеш узагалі не працювати — просто насолоджуватися життям. Але якщо тобі стане нудно, май це на увазі.

— Невже...

— Нічого зараз не кажи, — перебив його Семен Іванович, підводячись, аби провести до дверей. — Обміркуєш, а потім повідомиш. Можеш узяти собі невелику відпустку, щоб побути з дружиною, втішити її, адже вона все-таки бабусю втратила. Але в мій «SPORT ISLAND» обов’язково повертайся, якщо надумаєш, бо ти один із найкращих моїх працівників. А тепер іди й пам’ятай: ти молодець.

Костя почувався розбитим. Знайшовши Артура, запропонував йому сходити до бару. Хотілося напитися — і він це зробив. Артур відмовився пити разом із ним, але залишився поруч, підтримував друга, стежив, аби той не наробив дурниць, а потім викликав таксі й відвіз його додому, провівши до самих дверей.

Аліса вже давно чекала на Костю в будинку, який відтепер належав їй. Вона почувалася щасливою. Стільки всього зроблено, стільки випробувань пройдено заради цього щастя! І це було не дарма. Шкода лише, що все так склалося з Костею. Вона хотіла загладити перед ним свою провину. Без вагань виплатила його борги. Була готова на все заради нього, аби тільки між ними було взаєморозуміння, любов, пристрасть...

А може, варто розповісти правду? Позбутися тягаря брехні? Стосунки, побудовані на обмані, — це найгірше, що може бути. Хіба Костя не заслуговує на чесність? Розповісти йому все, як є, а він уже сам вирішить: пробачити чи піти назавжди.

— Люба моя, — почула вона п’яний голос Кості. — Я вдома.

— Костю... — Аліса вперше бачила його таким.

— Алісо з країни чудес, як я міг у тебе закохатися? Скажи мені, як? — ледь тримаючись на ногах, Костя намагався скинути куртку. Осінь давно вступила в свої права.

— Навіщо ти так напився? — Аліса допомогла йому роздягтися.

— Дай я тебе обійму, моя люба. Ти в мене така турботлива... — він обійняв її, майже повиснувши на плечах.

— Пішли, я покладу тебе у ліжко.

— Слухаюся і корюся, бо я тепер належу тільки тобі. Ти ж мене купила.

— Не говори дурниць, — Аліса повільно вела його до спальні.

— Дядечко сказав, що тепер я винен тільки тобі. А чим я можу віддячити? Тільки натурою, — Костя зупинився і почав скидати з себе одяг. — Тепер я готовий.