5

Аліса йшла до «SPORT ISLAND» пригнічена. Вона сподівалася, що сьогодні їй вдасться проникнути до кабінету Семена Івановича. Це вже не мало бути таким складним, адже раніше їй вдалося зробити дублікат ключа. Вона пам’ятала, що ключ тоді був у Кості, а вона викрала його… Але зараз це неважливо. Головне — знайти всі документи, які вимагалися.

Не факт, що вони лежатимуть на видному місці. Можливо, є сейф. Але як його відкрити? Як дістати ключ або код? Чи вистачить їй сил виконати цей наказ? Чи піде ні з чим? І тоді втратить спадок, омріяне багате життя, усе, заради чого так ризикувала.

Та спочатку — тренування з настільного тенісу.

Хвилювання переповнювало Алісу, серце готове було вискочити з грудей. Вона боялася зустрічі з тим, кого покохала, зовсім того не бажаючи.

— Привіт, — Костя довго не міг ображатися на неї. — Думав, що ти не прийдеш.

— Привіт, — Аліса намагалася бути холодною. — Сьогодні ж важливе тренування. Ми граємо два на два. Це моя перша командна гра.

Костя очікував почути щось інше, щось, що не стосувалося гри. Він подумав, що, мабуть, вона ображається через його наполегливість у питанні знайомства з її батьком. Але ж він хотів якнайкраще, бо серйозно до неї ставився.

— Пробач мені, Алісо, я не хотів тебе образити, — Костя намагався її обійняти, але вона відсторонилася.

— Я не ображаюся на тебе, бо немає за що. Але буде краще, якщо ми більше не продовжуватимемо наші стосунки, — Аліса говорила з важким тягарем на душі.

— Через одну мою помилку ти готова забути все прекрасне, що було між нами? — Костя не вірив тому, що чув.

— Мій відпочинок добігає кінця, і тому ми повинні…

— Ми не повинні, — перебив Костя. — Ми можемо знову побачитися.

— Можемо, але не будемо. Я збережу про тебе найкращі спогади, бо ти — найкраще, що траплялося в моєму житті. Не можу тобі пояснити багатьох речей, але знай: я зовсім не така, якою ти мене знаєш, — в Аліси на очах з’явилися сльози, але їй вдалося опанувати себе.

— Я готовий пізнати іншу тебе. І я знаю, що вона мені теж сподобається, яка б не була. Я кохаю тебе. Усю тебе кохаю, Алісо з Країни чудес, — Костя не втрачав надії переконати її не відмовлятися від нього.

— Я свого рішення не зміню. Ходімо грати, бо на нас чекають інші гравці.

Аліса грала неохоче. У неї нічого не виходило, вона робила помилку за помилкою.

Під час перерви вона помітила, що Семен Іванович кудись поспішає, покидаючи спортивний комплекс.

Аліса вирішила скористатися нагодою. Вона сказала іншим, що йде до вбиральні, а сама попрямувала до його кабінету.

Опинившись усередині, почала ретельно перебирати документи, зазираючи всюди, куди тільки могла, сподіваючись на успіх.

Вона так захопилася, що не помітила, як до кабінету повернувся Семен Іванович.

Він був настільки шокований, що на кілька хвилин втратив дар мови.

Давно підозрював, що в «SPORT ISLAND» є шпигуни, але й подумати не міг, що це — Аліса.

— Що шукаєш? Може, допомогти? — нарешті Семен Іванович отямився.

Аліса від переляку застигла на місці.

Вона дивилася на нього широко відкритими очима.

— Я… я… — Аліса не знала, що сказати.

А в голові була тільки одна думка: їй кінець.

— Так що ти шукаєш, крихітко? — Семен Іванович замкнув двері свого кабінету. — Сядемо, і ти мені все розповіси по-доброму. Ну, а якщо відмовишся, доведеться застосувати силу. Думаю, ти й сама розумієш, що я тебе не відпущу.

— Мене будуть шукати, якщо я не повернуся до спортивної зали, — Аліса намагалася знайти вихід із ситуації.

— Хай шукають. Подумають, що ти поїхала додому, бо набридло грати. Але це неважливо. — Семен Іванович підійшов до Аліси й хотів торкнутися її обличчя, та дівчина встигла ухилитися.

— Я згодна поговорити, — швидко промовила вона й сіла на стілець навпроти письмового столу.

— Ну добре, — кивнув Семен Іванович, сівши у своє крісло за робочим столом. — Слухаю.

— Мене попросили…

— Точніше, найняли, — поправив він. — Хто? Тільки не треба мене обманювати.

— Ваш конкурент, — Аліса ще намагалася викрутитися, не розкриваючи всієї правди.

— Який саме? — Семен Іванович раптом розлютився, різко підвівся і підійшов до Аліси ззаду.

Не давши їй можливості поворухнутися, він схопив її за горло:

— Краще не грайся зі мною, крихітко, — прошепотів їй на вухо. — Я все перевірю. І про тебе теж. А поки я це робитиму, ти сидітимеш у мене в підвалі — без їжі й води.

Аліса почала задихатися і, киваючи головою, дала згоду. Їй нічого не залишалося, окрім як сказати правду.

— Коваленко, — нарешті видихнула вона, вирішивши не видавати свою бабусю.

— Ну, звісно, що Коваленко. Це було очевидно, — Семен Іванович зловісно посміхнувся. — Йому мене не здолати. Що він замислив?

— Не знаю, — відповіла Аліса, а потім обережно запитала: — Ви відпустите мене?

— Просто так — ні. Що ти намагалася тут знайти? — Семен Іванович стукнув кулаком по столу. — Відповідай швидко.

— Мені потрібно було сфотографувати ваші документи, — Аліса вже не бачила сенсу щось вигадувати.

— Зрозумів. А як ти будеш розраховуватися за свою провину? — спокійніше запитав він.

— Але ж я вам усе розповіла…

— Знущаєшся? — перебив її. — Будеш моєю коханкою, поки мені не набриднеш. Або… Та мало що я можу зробити. Наприклад, наказати тебе вбити…

Аліса злякалася, бо розуміла: він не жартує. Що ж робити? І раптом їй спала на думку божевільна ідея.

— Я не можу бути вашою коханкою, бо виходжу заміж за вашого племінника Костю. А вам пропоную гроші. Назвіть свою ціну. Борги Кості теж оплачу.

— Ти що, крихітко, з глузду з’їхала? — Семен Іванович подумав, що вона просто не тямить себе від страху. — Якщо в тебе так багато грошей, то навіщо ти виконуєш брудну роботу?

— Я вам не все розповіла. Знаєте Надію Борисівну? — Аліса вирішила говорити, щоб врятувати свою шкіру.