4

Костя прокинувся в ліжку Аліси. Вона ще спала, притулившись до нього. Він ніжно торкнувся своїми губами куточків її вуст, потім щік, підборіддя, шиї… Дівчина прокинулася від приємних відчуттів і потягнулася до нього.

— Я кохаю тебе, Алісо з Країни Чудес, — прошепотів Костя їй на вушко.

Аліса, не замислюючись, відповіла:

— Я теж кохаю тебе, Костю.

Її зізнання прозвучало щиро.

Ці слова ще сильніше розпалили в ньому бажання кохати її відвертіше, глибше. Шалена пристрасть охопила їх.

Потім вона запропонувала йому кави, а він відповів, що допоможе їй на кухні. Вони пили каву, кидаючи один на одного теплі погляди.

— Коли ти повинна повернутися до Києва? — запитав Костя те, про що раніше не наважувався спитати.

— Я можу залишатися тут, скільки захочу, — відповіла Аліса. Це нагадало їй, чому вона тут, з ним.

Проте вона провела з ним ніч не тому, що так потрібно, а тому, що відчула до нього нестримний потяг, палке бажання близькості. Хотіла все йому розповісти, довіритися, але голос розуму пересилив, і вона своєчасно зупинилася.

— Я щасливий це чути. Але, знаєш, боюся думати, що колись прийде час, і ти поїдеш.

— А ти не думай про це, Костю, — запропонувала Аліса. — Будемо насолоджуватися теперішнім.

— Я хочу думати про майбутнє з тобою, але нічого не можу тобі запропонувати, крім свого кохання…

— А мені більше нічого й не потрібно, — запевнила його.

— Хочу, щоб ти знала, — Костя зважився довіритися їй, — що в мене нічого немає. Абсолютно нічого. Раніше було все, а зараз я — голий і босий. Немає свого житла, машини, навіть кишенькових грошей. І все це завдяки моєму батькові, який затягнув нашу родину в безкінечну прірву боргів.

— Але ж ти працюєш тренером, а це, наскільки я знаю, хороша високооплачувана робота, — Аліса здивовано подивилася на нього.

— Я відробляю борг. Дядько допоміг нашій родині розрахуватися з кредиторами, а натомість я працюю на нього, — Костя боявся подивитися Алісі у вічі, бо йому було соромно через своє становище.

— І багато ти йому винен? — поцікавилася Аліса, допиваючи каву.

— Достатньо багато. Буду працювати на нього ще не один рік, а потім аж повернуся до Києва. Ось такий я — негідний тебе. Відчуваю себе винним у тому, що не розповів тобі про це раніше. Можливо, якби ти знала правду, то не захотіла б бути зі мною. Виходить, я скористався тобою, приховавши своє справжнє становище…

— Для мене не має значення, чи є в тебе гроші, чи немає, — сказала Аліса. Вона говорила правду, хоча думала, що це вона скористалася ним.

Костя підійшов до неї, нахилився і поцілував. Вона встала з-за столу й обійняла його. Потім він запитав:

— А чому ти зі мною?

— Тому що ти мені подобаєшся.

— І це все, що ти можеш мені сказати?

— А ще тому, що відчуваю до тебе більше, ніж просто симпатію. Кохаю тебе, — Аліса вже не знала, чи говорить правду, чи лише каже те, що потрібно.

Вона заплуталася у своїх почуттях, у своїх бажаннях. Була вражена, що Костя знайшов у собі сміливість бути чесним із нею — на відміну від неї. Вона все ще стояла перед вибором між почуттями та грошима. Але про які почуття вона думала? Чи взагалі вони у неї були? Так, була симпатія, була цікавість, ніжність і теплота, бажання близькості… і, звісно, вигода. Можливість бути багатою в майбутньому.

Але якщо Костя дізнається правду, яку вона приховує? Якщо зрозуміє, що вона використовує його, — зненавидить і розчарується в ній назавжди. Тому вона ніколи не розповість йому про свою місію. Виконає угоду з бабусею — і зникне з його життя.

Та з цим питанням в її голові з’явилося ще одне, над яким вона раніше навіть не замислювалася. А чи справді у бабусі вийде досягти своєї мети? Чи зможе вона й далі створювати проблеми Семену Івановичу і залишатися в тіні, не говорячи вже про спробу розорити його бізнес? Від цієї думки Алісі стало страшно. Вперше вона зрозуміла, що вплуталася в небезпечну гру, яка, можливо, завершиться зовсім не так яскраво, як їй мріялося.

Замість багатства вона може опинитися у в’язниці. Або ще гірше — її можуть убити.

А хіба це неможливо?

Аліса почала панікувати. Добре, що Костя вже пішов, і вона була вдома сама. Ніхто не бачив її сліз. Випивши заспокійливе, вона спробувала опанувати себе, усвідомити, що винна сама. Вона ніколи не замислювалася про можливі наслідки, а тепер почали з’являтися сумніви, чи отримає вона взагалі ці гроші.

Після обіду Аліса вирішила сходити в магазин за продуктами. Увечері Костя обіцяв знову прийти. Сьогодні вона не піде грати в теніс у спортивний комплекс — не було ні бажання, ні сил.

Виходячи з магазину, вона побачила, як відчинилися дверцята припаркованої неподалік машини. Аліса впізнала бабусю, Надію Борисівну. Та поманила її рукою, запрошуючи сісти в салон поруч. Вибору не було.

— Сідай, внучко, поговоримо.

— Який цього разу наказ? — запитала Аліса з сарказмом.

— Бачу, у тебе немає настрою. Щось сталося? — байдуже поцікавилася Надія Борисівна.

— Не запитуйте про те, що вас не хвилює. Давайте одразу до справи.

— Я не проти, — жінка дістала з сумочки світлини й простягнула їх Алісі. — Сподіваюся, всіх упізнаєш.

На світлинах Костя стояв в обіймах її колишнього коханця.

І тільки зараз вона побачила між ними схожість…

— Боїшся припустити, мабуть? То я тобі допоможу. Це батько і син. Спочатку ти була коханкою батька, а тепер стала коханкою його сина. Ну і, звичайно, Семен Іванович — рідний брат Романа Івановича, — Надія Борисівна розсміялася, спостерігаючи за реакцією онуки.

Аліса не могла усвідомити те, що щойно почула. Вона відмовлялася сприймати цю інформацію. Невже це справді так? Вона згадала, що познайомилася з Романом Івановичем, коли їй було дев’ятнадцять. На той час вона вже втратила батьків і бабусю Олю, її вигнали з училища за пропуски. Все йшло шкереберть.