4

  І ось Костя прокинувся у ліжку Аліси, яка ще спала притулившись до нього. Він з ніжністю доторкнувся до куточків її губ свої губами, потім щік, підборіддя, шиї… Дівчина прокинулася від задоволення, потягнулася до нього.

-Я кохаю тебе Алісо із країни чудес,- сказав Костя їй на вушко.

  Аліса не замислюючись відповіла йому:

-Я теж кохаю тебе Костя,- зізнання звучало щиро.

  Ці слова в ньому запалили сильніше бажання кохати її ще відвертіше і глибше. Шалена пристрасть охопила їх.

  Вже потім вона запропонувала йому кави. А він відповів, що допоможе їй на кухні. Пили каву, кидаючи один на одного теплі погляди.

-Коли ти повинна повернутися до Києва?- запитав Костя про те чого раніше не питав.

-Я можу лишатися тут скільки забажаю,- запитання нагадало їй, чому вона тут з ним.

  Та Аліса провела з ним ніч не тому що так потрібно, а тому що відчула до нього нестримний потяг, палке жадання близькості. Хотілося все йому розповісти, довіритися та голос розуму пересилив і своєчасно зупинилася.

-Я щасливий це чути. Та знаєш боюсь думати, що колись прийде час і ти поїдеш.

-А ти не думай про це Костя, будемо насолоджуватися теперішнім,- запропонувала Аліса.

-Я хочу думати про майбутнє з тобою, та нічого не можу тобі запропонувати крім свого кохання…

-А мені більше нічого і не потрібно,- запевнила його.

-Хочу щоб ти знала,- Костя вирішив довіритися їй,- що у мене немає нічого, абсолютно нічого. Раніше було все, а зараз я голий і босий. Ні свого житла немає, ні машини, навіть кишенькових грошей і то не маю. І все це завдяки своєму таткові який затягнув нашу родину у безкінечну прірву боргів. 

-Ти ж працюєш тренером, а це хороша високооплачувана робота наскільки я знаю,- Аліса була здивована це чути.

-Я відробляю борг. Дядько допоміг нашій родині розрахуватися з кредиторами, а натомість я відпрацьовую у нього,- Костя боявся подивитися Алісі у вічі, бо йому було соромно через своє становище.

-І багато ти дядькові винен?- поцікавилася Аліса, допиваючи свою каву.

-Достатньо багато, буду працювати не один рік на нього, а потім аж повернуся в Києв. Ось такий я, недостойний тебе. Відчуваю себе винуватим через те, що не розповів про це тобі раніше. Можливо, аби ти знала правду то не захотіла би зі мною бути. Виходить, я скористався тобою приховавши своє справжнє становище.

-Для мене не має значення чи є в тебе гроші чи немає,- тут вона говорила правду, думаючи про те, що це вона ним скористалася.

 Костя підійшов до неї, нагнувся і поцілував, а вона вставши із-за столу обійняла його. Потім він запитав:

-А чому ти зі мною?

-Тому, що ти подобаєшся мені.

-І це все, що ти можеш мені сказати?

-А ще тому, що відчуваю до тебе більш ніж просто симпатію, кохаю тебе,- Аліса вже не знала чи говорить вона правду чи тому що так потрібно.

  Аліса заплуталася між правдою і не правдою у своїх почуттях, у своїх бажаннях. Була вражена, що Костя виявив сміливість бути з нею чесним, на відміну від неї. Вона ще стояла перед вибором між почуттями та грошима. Задала собі питання про які почуття вона думає? І взагалі невже у неї є почуття до нього? Є симпатія, є цікавість, є ніжність та теплота, бажання близькості… і звичайно же вигода, можливість бути багатою в майбутньому. Та як би він дізнався правду яку приховує, правду про те, що його використовує то зненавидів би її і розчарувався би в неї назавжди. Тому ніколи йому не розповість про свою місію. Виконає угоду бабусі і зникне з життя Кості. І за цим питанням в її голові постає інше питання на яке не може відповісти і над яким раніше не замислювалася. А чи вийде у бабусі досягти своєї мети? Чи зможе бабуся і на далі доставляти Семену Івановичу всякі проблеми і залишатися в тіні не говорячи про те щоб розорити його бізнес? Від цієї думки Алісі стало страшно. Вперше подумала про те, що вплуталася у небезпечну гру, яка, до речі, може закінчитися зовсім не так яскраво, як омріяла вона. Замість багатства може опинитися у в`язниці або ще гірше – можуть вбити. А хіба цього не може бути?  У Аліси розпочалася істерика, добре, що Костя вже пішов і вона сама була вдома і ніхто не міг бачити її сліз. Випивши заспокійливе почала опановувати себе, розуміти, що сама винна в тому що не думає про можливі наслідки яких варто очікувати. До цього моменту хвилювали тільки гроші, а тепер з`явилися сумніви в їх отриманні.  

  Після обіду Аліса вирішила сходити до магазину за продуктами, бо ввечері Костя обіцяв знову прийти. Сьогодні не піде грати в теніс до спортивного комплексу, не було ні бажання, ні сил. Виходячи з магазину помітила, як відкрилися дверцята машини припаркованої неподалік. Аліса впізнала свою бабусю Надію Борисівну, яка поманила її рукою запрошуючи сісти у салон поруч з нею. Виходу не мала.

-Сідай внучко, поговоримо.

-Який на цей раз буде наказ?- з сарказмом запитала Аліса.

-Бачу, що в тебе немає настрою. Сталося щось?- без цікавості запитала Надія Борисівна.

-Не запитуйте про те, що вас не хвилює. Давайте відразу до справи.

-Я не проти,-Надія Борисівна дістала із своєї сумочки фотографії і протягнула їх Алісі,- сподіваюся усіх впізнаєш. 

 На фотографії були зображений Костя в обнімку з її колишнім коханцем. Саме зараз побачила схожість між ними.

-Боїшся припустити мабуть, то я тобі допоможу. Це батько і син. Спочатку ти була коханкою батька, а тепер стала коханкою його сина. Ну і звичайно Семен Іванович рідний брат Романа Івановича,- Надія Борисівна розсміялася спостерігаючи за реакцією онуки.

  Аліса не могла ніяк усвідомити про що їй щойно сказала Надія Борисівна. У неї була реакція несприйняття той інформації яку почула. Невже це і справді так? Згадала, що познайомилася з Романом Івановичем коли їй було дев`ятнадцять. На той час вона вже втратила батьків, бабусю Олю, вигнали з училища за пропуски. Усе йшло шкереберть. Упавши в депресію сиділа у парку на дощі і плакала. Її сльози зливалися з дощем і великими каплями капали на землю, біль душила заважавши дихати. Не знала, що робити, куди податися. Саме тоді до неї підійшов Роман Іванович з парасолькою, а ще він з себе скинув своє пальто і накинув їй на плечі. Запропонував допомогу.