2

Костя прокинувся вранці. Голова тріщала—вчора з другом Артуром вони перепили горілки, не думаючи, що сьогодні повний робочий день. Та й про те, що робота вимагала вести здоровий спосіб життя, теж якось забулося. Але хотілося відволіктися, забути про всі проблеми й невдачі, які переслідували його вже майже пів року.

Днями Костя їздив до Києва, щоб провідати батьків, а вчорашнім потягом був змушений повернутися—не міг затримуватися довше. Дядько не любив, коли його племінник надовго зникав.

— Пішли в море скупаємося, — запропонував Артур. — Нам одразу полегшає, і будемо готові працювати.

— Гарна ідея, — погодився Костя. — Море спокійне, приємно буде зануритися в прохолодну воду в таку спеку.

— І не кажи, пече з самого ранку.

Хлопці наввипередки побігли до води. Їм ще треба було випити кави, привести себе до ладу, бо вже о десятій відкривався спортивний комплекс «SPORT ISLAND»—найбільший у місті, розташований на березі Чорного моря. Він мав три величезні корпуси, два літніх тентових павільйони та відкритий басейн. До послуг відвідувачів були тренажерні зали, тенісний корт, столи для настільного тенісу, баскетбольний майданчик, фітнес-зони. Вдале розташування біля моря надавало клієнтам можливість займатися серфінгом, дайвінгом, водними лижами. Тут працювали професійні тренери, які проводили навчальні та тренувальні заняття, допомагаючи клієнтам удосконалювати навички в обраному виді спорту. Важливо було також розуміти запити й потреби відвідувачів.

Основними клієнтами комплексу були заможні мешканці міста й туристи, які приїжджали на відпочинок, а також відомі спортсмени. Особливо влітку комплекс приносив власникові чималий дохід.

Костя й Артур колись були студентами університету фізичного виховання та спорту, а тепер працювали тренерами. Артур став особистим фітнес-тренером відомих людей і був задоволений роботою та життям. Костя ж мріяв відкрити власний клуб настільного тенісу в Києві, де народився й жив, поки його життя не пішло шкереберть. Проблеми в сім’ї зруйнували всі його плани.

Раніше він приїздив до моря на відпочинок—у дитинстві з батьками, а пізніше з друзями та своєю дівчиною. Вона покинула його, дізнавшись, що він більше не власник квартири в центрі Києва й престижної машини, а лише хлопець, який відробляє батьківські борги.

— Як же кардинально в одну мить може змінитися життя, — з гіркотою сказав Костя. — У мене була шикарна машина, своя квартира в центрі Києва, а тепер немає нічого…

— Співчуваю тобі, друже, — лише це зміг відповісти Артур.

Батько Кості, рідний брат Семена Івановича, колись теж займався бізнесом, тільки в Києві. У нього була власна компанія з виробництва спортивного інвентарю. Та згодом вона почала зазнавати збитків, а батько—влазити в борги. Вони росли, час ішов, і їх потрібно було повертати, але не було чим. Продали все, що могли, але цього виявилося замало, щоб розрахуватися.

Після пережитого інсульту батько вже не міг ухвалювати жодних рішень. Тож Костя був змушений сам вирішувати, як виплачувати борги, що залишилися. Саме тоді він звернувся до свого дядька по допомогу, так і не дізнавшись, чому батько не зробив цього сам.

Семен Іванович погодився позичити гроші за умови, що Костя відпрацює у нього в комплексі тренером із настільного тенісу протягом кількох років. Вибору не залишалося—довелося погодитися.

— Ну от і перші клієнти прийшли, — помітив Артур. — Пора приступати. Не переживай, друже, ти все здолаєш. У тебе все буде добре.

— Дякую. Твоя підтримка для мене важлива.

Робочий день проходив гладко—ніяких скандалів чи невдоволень з боку клієнтів не було. Уже під кінець дня до комплексу приїхав Семен Іванович, який одразу підійшов до свого племінника.

— Радий, що повернувся, — він потиснув хлопцеві руку. — Як з’їздив? Як твій батько?

— Батько, як був у поганому стані, так і залишився без змін. Мене не впізнав, на жаль. Мама доглядає за ним, уже страшенно втомилася, але тримається й не здається. Вона вірить, що ситуація налагодиться і все буде, як раніше, — всередині Кості стиснулося серце від болю, коли він це говорив.

— Ти теж вір. Мій брат сильний, тож обов’язково впорається. До тебе у мене є справа.

— Слухаю.

Костя вже знав, що це буде чергове завдання, якими дядько регулярно його навантажував. Відмовитися він не міг—доводилося виконувати все, що наказували.

— Деякі впливові люди хочуть влаштувати між собою турнір із настільного тенісу. Про деталі поговоримо завтра, але знай: ти повинен усе організувати і проконтролювати. Вони мають отримати максимум задоволення від гри, щоб захотіли повернутися сюди знову. Потрібно, щоб вони тут… — Семен Іванович вказав пальцем на підлогу, маючи на увазі свій комплекс, — залишали якомога більше грошей. Після гри влаштуєш їм вечірку біля басейну, але тільки після того, як інші клієнти розійдуться. Та ти й сам у курсі.

— Я все зроблю як треба, — пообіцяв Костя.

— І ще. Моя Даринка, — мав на увазі свою доньку, — хоче відсвяткувати день народження на теплоході. Ти також усе проконтролюєш: приглянеш за порядком, а головне — за нею. Дивись, щоб не напилася й не випала за борт. Зрозумів?

— Так, я все зрозумів.

Семен Іванович задоволений попрямував до свого робочого кабінету. Це був чоловік майже шістдесяти років—невисокого зросту, з підтягнутим тілом. Полюбляв носити спортивний одяг відомих брендів. По його поведінці було видно, що життя вдалося: він був самозакоханим егоїстом. У минулому—депутат, а зараз успішний бізнесмен.

— Мабуть, знову завалив тебе всілякими дорученнями? — до Кості підійшов Артур.

— Як завжди, — зітхнув Костя. — Але вибору в мене немає… Не будемо про це.

— Добре. Робочий день закінчено. Чи ти цього не помітив?

— Артур, я помітив, просто настрою немає.

— А я хотів запропонувати посидіти в кафе на набережній, поїсти чогось смачненького—бо шлунок уже ниє від голоду—і подивитися на море. Під вечір хвилі піднялися, повіяло прохолодою, а не те що зранку—спека стояла нестерпна. І тобі, Костя, і мені настрій одразу покращиться.