1

  Таксі зупинилося біля розкішного будинку розташованого уздовж берега Чорного моря.

-Добре живуть наші чиновники,- замітив таксис виглядаючи у бокове вікно свого автомобіля.

-Так,- погодилася з ним його пасажирка, яка від здивування відкрила рота.

  Аліса розрахувалася з таксистом за проїзд і поспішила до вхідних дверей. І раптом вона завмерла, не наважилася ось-так відразу натиснути на кнопку дзвінка. Від хвилювання у неї спотіли долоні, а серце здавалося, що зараз вискочить із грудей. Так простояла хвилин п`ять, а може і десять поки нарешті вдалося опанувати себе. Тяжко видихнувши вона подзвонила в двері, які відчинила жінка.

-Я…, я Аліса,- врешті-решт  вимовила своє ім`я.

-Бабуся на вас чекає,- відповіли їй у відповідь,- йдіть будь ласка за мною.

«Цікаво, стільке у бабусі служниць?»- подумала Аліса вперше переступаючи поріг цього будинку.

  Враження від інтер`єру перехоплювало дух. Дівчині здалося, що вона потрапила до якогось королівського палацу. На стінах висіли картини відомих художників у позолочених рамках впродовж всього довгого коридору. Аліса впізнала роботу одного з найвідоміших іспанських художників Марка Алеу. Зупинилася, щоб помилуватися цією картиною забувши про хвилювання.

«Мабуть, за цю дорогоцінність було заплачено не один мільйон. Яка ж моя бабуся багата і яка ж вона безжалісна»- промайнула думка в Алісиній голові.

-Будь ласка не затримуйтеся,- почула.

  Служниця провела Алісу до великої вітальні де на всю стіну було розташоване панорамне вікно з якого відкривався неймовірно красивий вид на море.  Сьогодні море здавалося темно-голубим з помірними хвилями та Аліса цього не помітила. Її погляд був спрямований на масивне кожане крісло в якому сиділа Надія Борисівна. Крісло стояло спинкою до дверей і тому Аліса не мала змоги відразу побачити бабусю. Надія Борисівна вже цілу годину чекала на зустріч зі своєю онукою, але не підвелася і не привітала коли та зайшла у вітальню.

«Мабуть дуже хвора»- припустила Аліса.

-Підійди,- наказала бабуся онуці.

  Вони вперше за своє життя бачили один одного, але теплих і радісних емоцій ніхто з них не відчував. Надія Борисівна зовсім не виглядала хворою, як думалося Алісі. Навпаки, мала свіжий та доглянутий вигляд. Це жінка років сімдесяти, середнього зросту з білосніжним волоссям. Легкий макіяж на обличчі та манікюр придавав їй вишуканості. Та були у неї все-таки проблеми зі здоров`ям, а саме з ногами. Було важко ходити і тому поруч з кріслом стояла тростина з золотою рукояткою.

  Аліса ще заздалегідь прийняла рішення, що при зустрічі з бабусею обійме її. І не тому, що так хотілося, а тому, що нібито так потрібно. Та Надія Борисівна позбавила Алісу можливості це зробити давши рукою знак зупинитися.

-Обійдемося без телячих ніжностей. Сідай на диван і відразу до справ перейдемо, відверто поговоримо.

«А я і не проти»- подумалося Аліса, та нічого не сказавши сіла.

-Бачу, що ти зовні зовсім на свою матір не схожа,- замітила бабуся.

-Я більш на татка схожа,-погодилася.

  Надія Борисівна звисока роздивилася онуку з голови до ніг. Трохи вища за неї, але худорлява та само як і вона. Чорного кольору волосся локонами спадало на плечі, а зелені очі виглядали розумно.

«Симпатична,- вирішила про себе Надія Борисівна та в голос сказала зовсім інше.

-Що матір твоя була гулящою, що батько твій був п`яницею, то і ти мабуть не краща за них.

-Будь ласка не ображайте моїх батьків і мене теж. Мої батьки були для мене найкращими,- Аліса кинулася захищати свою родину, бо не стрималася, обурилася.

-Це добре, що ти маєш характер. Та твої батьки не були найкращими і ти це чудово знаєш. Відразу після народження покинули тебе на виховання моїй богомольній свасі.

-Я вас не можу ніяк зрозуміти, а саме такого негативного відношення до нас. Моя мама була вашою рідною донькою, а ви…

-А що я?- перебила Надія Борисівна.

-Були не справедливі,- намагавшись зберігати ввічливість відповіла Аліса.

-Помиляєшся люба моя. Я була суворою, але справедливою. Твоя матір сама зробила такий вибір, обрала …,- Надія Борисівна криво посміхнулася і додала,- обрала не правильний шлях і не того чоловіка. А хіба ти не знаєш правду? Ніхто мабуть не розповідав? А в тім нікому було. Тож я тобі можу розповісти, якщо хочеш.

-Хочу,- Аліса вже заспокоїлася, хвилювання пройшло само собою, а натомість з`явилася образа і цікавість.

  Хай бабуся розповість свою історію, а вона вже сама вирішить чи вірити їй чи ні і нарешті дізнається навіщо її сюди запросили. Чому, ні з того ні з чого зателефонував бабусин помічник і запросив приїхати? Чого від неї бажають? І чому погодилася приїхати вона?

-Ми, тобто я і мій чоловік, маю на увазі твого дідуся Васю добре виховували нашу донечку Галинку. Царство їм усім небесне,- Надія Борисівна дістала хусточку і витерла очі на яких з`явилися сльози,- ніколи не думала, що їх переживу. Галинка вчитися не хотіла. У неї одні розваги були на умі. А ми то думали, що закінчить університет і буде гарним політиком, як і її батько, вийде заміж за порядного чоловіка, займе почесне місце у суспільстві. А вона?

-А що вона?- Аліса почала відчувати, як почало пересихати у горлі.

-Зв`язалася з твоїм батьком невдахою, який тягався по всіх нічних клубах міста. Сашко ніде не вчився, не працював, а тільки на право і на ліво розтрачав гроші своєї родини. Ну, так само як і Галинка. Може тому вони і сподобалися один одному. Сашко, довів свого батька до самогубства, а матір до божевілля, бо кинулася до церкви, думаючи, що Бог врятує та на жаль помилялася. Але потрібно віддати їй належне, бо гляділа за тобою.

-Вона була доброю і турботливою, не такою…,- та Аліса стрималася, щоб не наговорити зайвого.

-А чому затихла? Так і кажи, що я була байдужою і зовсім не цікавилася тобою, не допомагала.

-Ви й самі це знаєте. Розкажіть, як було потім. Цікаво знати вашу версію.