Глава 18. Довга дорога до остаточної смерті

На відміну від попереднього разу, дорогою нам не трапилось нікого живого. Мертвого, втім, теж. Летіли ми мовчки,тож я могла занурюватися в невеселі думки стільки, скільки мені заманеться.

Наприклад, можна було вдосталь поміркувати, що саме задумав сер Алонт. Відлуння його слів досі віддавалося в моїй черепушці, і я впіймала себе на думці, що так і не знайшла привід для того, щоб затриматися на вході до Зали Ради.

Щось упустити? Вдати, що злякалася?

Другий варіант мені здався правдоподібнішим з огляду на те, що я дійсно вже почала боятися того, що на мене чекало. Доки ми не вирушили до Зали Ради, я сприймала все так, ніби це відбувається не зі мною, а з кимось іншим. Але тепер…

Кістки затремтіли, я втратила висоту, ледь не чиркнувши нижнім кінцем гомілкових кісток по полотну дороги. Краєм погляду помітила, як пальці Сата міцніше стиснулися на моєму лікті — ліч допоміг утриматися в повітрі. Тож дісталося лише мантії — підмела подолом дорожній пил.

Ми летіли в повній пітьмі: ніч була похмурою, вікна маєтків навколо — темними. Лише далеко на стіні мерехтіли сторожові вогники. Дозволяючи Сатові підтримувати мене, я задерла голову і подивилася в небо. Прикро, що крізь щільні хмари нічого не видно. Так би хоч на зірки востаннє подивилася.

Раптом мені згадалися останні щасливі роки мого дитинства — час, коли я почала вчитися у Клоха, адже той зумів пояснити моїм батькам, чому я постійно хворіла. З настанням тепла та довгих днів старий не завжди стежив за часом, і його уроки іноді затягувалися до темряви. А я, діставшись до вже тихої та темної домівки, не поспішала заходити всередину та пірнати під ковдру, якщо ніч була ясною. Натомість мені подобалося забиратися на дах — на ту пологу ділянку, де матінка розкладала трави, фрукти та гриби для просушування. Надто приємно було сидіти там, вдихати аромати літа і спостерігати за величною ходою сузір'їв.

Пугач летить, широко розкривши потужні крила. Гончак, застиглий в нескінченному стрибку за величним хижим птахом. Ведмідь сидить на задніх лапах та спостерігає за цими двома. Повз нього тихенько прокрадається Лис, а Горлиця в'ється над його головою. Трохи віддалік Лань кидається навтьоки, злякана раптовим кидком довжелезного Змія та шелестом крил Кажана. Сокіл падає зверху на повзучого отруйного гада. Поруч Вовк намагається розрити нору Крота, а той спостерігає за цим з іншого лазу. А трохи осторонь Риба нащось вистрибнула з води — ніби в спробі подивитися на всіх здалеку. 

Цікавим було те, що останнє сузір'я ясними зимовими ночами показувалось першим. Я ніколи не намагалася знайти відповідь — чому так, але коли це відбувалося, то створювалося враження, ніби Пугач полює на Рибу.

Ну а в центрі цього замкненого кола — тринадцяте сузір'я. Купка зірок, що майже нерухомо перебуває на небі в будь-яку пору року. Якщо добре придивитися та додати трохи уяви, вона виглядає цілком схожою на руну Суртаза.

Замислившись про кількість та порядок сузір'їв та зіставивши їх із кількістю учнів Першого Некроманта, я зрозуміла, що це зоряне коло цілком могло характеризувати відносини між ними. Наприклад, якщо Пугач — то Альд, а Гончак — Коаттан... Інших імен я не пам'ятала, та й не надто прагнула цього, але загалом могла зробити висновок, що обрані Суртазом люди здебільшого не надто товаришували.

Мені гостро захотілося дізнатися, чи вірна моя здогадка, от тільки... Запитати вже нема в кого. Ну не Коаттанові ж ставити це питання, насправді?

Хоча...

Це в будь-якому разі стане не найбезглуздішим вчинком у моєму житті. Тож, подивимось, може й спитаю.

Тим часом ми пролетіли крізь відчинену браму. Серце столиці, що ховалося за стіною, було таким самим тихим і темним, як і околиці по той бік. Мабуть, хто міг і хотів — вже подався на передову. Хто не хотів — той причаївся, щоб не відправили примусово.

Від цієї думки мені стало смішно. Я досягла вже такого стану, що з величезним задоволенням зустрілася б віч-на-віч з химерою або сколопендрою, аби тільки з мене зняли ці прокляті Суртазом браслети. Нізащо не подумала б, що ослаблення магічного потоку може бути настільки болючим. Мабуть, це також частина покарання. Відчуття, що супроводжували це, були схожі на ту нескінченну слабкість, від якої я страждала в дитинстві. Тоді мені ледве вдавалося поворухнути рукою, а про те, щоб стати на ноги й мова не йшла. Навіть кістки боліли майже так само.

І все ж, тут нам назустріч траплялися люди. Вони квапливо кланялися нам і одразу йшли з дороги. Тож незабаром ми вже звернули на вулицю, що вела до величної та похмурої будівлі Зали Ради. Холодна зелень вікон виднілася здалеку.

Я відчула хвилювання. Так, мені ж треба буде затриматися. Але коли? І як зрозуміти, чи встиг торкнутися мене сер Алонт?

Мої кістки знову почало трусити, тому Сат, що вже встиг ослабити хватку, вчепився в мій лікоть з новою силою.

Якщо він вирішить протягнути мене крізь вхід до Зали, то я просто не зможу опиратися. Тому потрібно розслабитися і показати, що все гаразд. Приспати пильність. Або навпаки — розіграти слабкість на межі розпадання купкою кісток? Мабуть, другий варіант все ж кращий.

І лише після цього мене спіткала думка, що Сат взагалі не має тягти мене до Зали. Він же не з Ради Давніх. Тож, проводити мене буде лорд Тіор. І від цієї думки легше мені чомусь не стало.

Думай, Шизо, думай.

Сподіваючись отримати хоча б якусь підказку, я окинула поглядом вулицю і мимоволі затримала його на будинку, в якому вбила Ашиана. Шибки у вікна другого поверху вже поставили, але сама споруда виглядала такою ж темною, як і її сусіди.

Я ледве змогла відвести від неї погляд, коли Сат раптово завис на місці та змусив мене зупинитися. Лише по тому, як плавно опустив руку лорд Тіор, стало зрозуміло, що це він жестом наказав нам залишитися на місці. Сам же — підлетів до стіни Зали Ради та обережно її торкнувся.

Мене охопило занепокоєння. Але не тому, що момент страти невблаганно наближався, а від думок про те, чи знаходиться тут сер Алонт. У пошуках якогось натяку на це я знову почала було оглядатися, коли мого хребта торкнулися крижані пальці. Як добре, що моє здригання зараз можна було списати на страх перед стратою.