Інтерлюдія ІІІ

Алонт здалеку спостерігав за тим, як згасав спалах стаціонарного порталу. Він все ще не міг повірити що йому це вдалося. Занадто багато було вмовлянь, протестів, благань і погроз залишитися, навіть якщо комендантові доведеться особисто заштовхувати своїх підлеглих до порталу. І все ж, нечисленні мешканці застави — пригнічені й змучені — таки підкорилися його наказу і телепортувалися ближче до столиці. Всі до одного. Навіть Мілех. Комендантові було шкода прощатися зі старим товаришем, але так було краще для всіх. Він не хотів ризикувати чиїмось життям, окрім власного.

Наказ виконали вчасно. Лише за півгодини після того, як портал спалахнув і проляскотів востаннє, Алонт відчув, що магічні потоки навколо нього почали змінюватися. Первісно магу повітря вони нагадували перший весняний вітерець — легкий і ледь відчутно теплий, рівний і постійний. Але тепер енергія поводилася неспокійно — била раптовими поривами крижаного вітру то з одного боку, то з іншого. Комендант міг би виправдати це мінливою весняною погодою… Але такий вітер він відчував всім своїм єством, бо відповіддю на нього була знайома вібрація в грудях. І приємною назвати її було важко. 

Бліді потвори скористалися його тимчасовою бездіяльністю і підібралися досить близько, щоб спровокувати викривлення магічного фону. Поки що — слабке. А це означало, що настав час діяти. Він не дозволить їм так просто й швидко підійти до фортеці.

Алонт зійшов з помосту біля стіни до внутрішнього подвір'я, геть-чисто ігноруючи сходи неподалік. Тепер, повністю відновивши свої здібності, він міг спокійно падати з будь-якої висоти, не ризикуючи розбитися. М'яко ступивши на бруківку, комендант неквапливо попрямував до себе. Перетинаючи внутрішній двір, Алонт примружився і мимоволі замилувався серцем застави. Енергетичні лінії захисного контуру, приховані під нерівним камінням подвір'я, палахкотіли червоним, фіолетовим і золотим. Фортеця була готова до оборони, але комендант збирався привітати непроханих гостей ще на підході.

Повернувшись до темряви й тиші свого кабінету, Алонт сів, схрестивши щиколотки, на підлозі серед мерехтливих концентричних кіл. Звично окинув поглядом панораму майбутньої катастрофи.

У наступі напевно брали участь химери.

Пульсація фіолетової сітки повністю приховувала все, що знаходилося між заставою, східним та південно-східним краями сектору Келед. Інші сторони світу все ще були вкриті мерехтливими плямами готових до активації пасток і розчерками магістралей, що підводили до них енергію. Лише на півдні відмічене сіткою тонке щупальце висунулося трохи далі від основної маси. Чи то розвідка боєм, чи то боязка спроба обійти фортецю, не підставляючись під можливий удар з боку сусідніх застав. Втім, Алонт був упевнений — у сусідів й без того вистачало проблем, тож надія на допомогу безглузда.

І це його цілком влаштовувало.

Легкий імпульс, і магічна енергія прямує мерехтливою лінією магістралі на південний схід. Пара яскраво-червоних стихійних пасток гасне, вичерпавши свій магічний потенціал. Фіолетова сітка розривається на дві нерівні частини – щупальце відтяте від основної маси.

Поміркувавши кілька секунд, Алонт активував найближчу до цього клаптика фіолетову крапку — отруйна пастка мала прорідити ряди блідих. Дійсно, за півхвилини сітчасте щупальце зникло, а на його місці виникло з півдесятка брудно-білих плям. Мабуть, магічна отрута вбила химеру, чия присутність викривляла магічний фон настільки, що пошукові чари не могли вказати точне місце розташування блідих потвор у тій області.

Прикинувши приблизну площу залишку фіолетової сітки, Алонт дійшов висновку, що прикриття на тій ділянці забезпечував десяток химер, не менше. І це без огляду на сусідні сектори, де їх могло бути ще більше. І без огляду на звичайних блідих… чи незвичайних, бо ті чи інші варіації вже знайомих видів з'являлися майже під час кожного вторгнення.

Відігнавши геть несвоєчасні тривожні думки, комендант зосередився на управлінні пастками. Плавно зрушивши червоні й фіолетові плями, він вишукував їх трохи витягнутою, нерівною дугою. Вона мала стати на шляху невидимого на карті натовпу потвор, що неспішно, але невідворотно прямували до фортеці.

Невідривно спостерігаючи за пульсуючою сіткою, під якою виднілася лише темрява, Алонт намацав у кишені кристал телепортації. Необхідно було правильно підгадати момент відкриття порталу — не надто рано, інакше доведеться самостійно підтримувати створений артефактом перехід, але й не настільки пізно, щоб бліді встигли викривити телепорт до його стабілізації.

Задумливо граючи тендітним синім кристалом, комендант відправив черговий імпульс для активації стихійної пастки — вона мала сповільнити наближення потвор. Слідом він використав сусідню — з чарами розкладання.

Знову очікування результату. 

Дуга, сформована точками пасток, нагадувала Алонтові химерну прикрасу — ніби хтось розстебнув намисто з червоних і фіолетових самоцвітів та й недбало кинув його на оксамитову ковдру магічної темряви.

Бракували тільки золота, але й без того поріділі точки могильників знаходилися переважно на півночі. На відміну від пасток, переміщенню вони не піддавалися. А виводити кіморр на відносно суху місцевість Алонт не ризикував — не настільки вправний він некромант, щоб утримувати цих норовливих дівчат під контролем у незвичних для них обставинах. Та й гинули вони на суші надто швидко. Тож краще залишити їх на своїх місцях, щоб хоч трохи затримати подальше просування блідих.

Захопившись роздумами, комендант запізно помітив, що потвори наважилися на ривок. Крапки пасток в небезпечній близькості від сітки почали тьмяніти, і Алонт ледве встиг їх активувати — всі відразу. Марнотратство, але в такій ситуації роздумувати було ніколи. Разом з тим комендант почав зближувати кінці дуги, підводячи найдальші від потвор пастки якомога ближче до стін фортеці. Вони мали стати останньою перепоною для ворога перед тим, як активується власний охоронний контур застави.