Глава 13. Друг, що став ворогом

Я стояла на колінах і дивилася на вкриту тканиною купу кісток за кілька кроків від себе. 

На все, що лишилося від Ашиана.

Безглузда і безрозсудна витівка увінчалася успіхом. В це було важко повірити, бо за логікою нічого подібного і близько не мало статися. Не те щоб я не хотіла помститися за Альда. Навпаки, дуже хотіла. Але так просто взяти й упокоїти стародавнього ліча і при цьому не розсипатися самій...

Все-таки виходило, що підселенець непогано мене натренував за останні тижні. І, можливо, навіть не збрехав, коли говорив про мій потенціал. Що з мене справді міг вийти непоганий ліч, якби свого часу трапився тямущий наставник і я прожила хоча б у два-три рази довше свого віку. Як показала практика, цей наставник мені навіть трапився, хоч і із запізненням на десяток років.

Але тепер у всьому цьому не було сенсу. Якщо Ашиан, цілком можливо, мене б і не вбив, то за упокоєння його самого мене гарантовано засудять до страти.

Не робити дурниць... Еге ж, звісно.

Знову шелест з дальнього куту кімнати.

Повернувши голову, я побачила лорда Тіора. Він неквапливо обтрушував рукави своєї мантії, але судячи з повороту голови, ще й дивився на те, що залишилося від Ашиана.

Або на мене.

Розумна пересторога. Раптом я і його спробую вбити.

— Що це було? — шелестючий шепіт ліча пролунав дуже тихо, але я чудово його почула.

— Прикра випадковість. Загалом я розраховувала, що він мене вб'є.

— Навіщо?

Мабуть, лорд Тіор переконався в тому, що я зберегла досить здорового глузду для того, щоб не кидатися на нього одразу. Ліч полетів до мене — дуже повільно, але не стільки з обережності, скільки через необхідність оминати меблі, розкидані магічним вихором. Просто перелетіти всі ці уламки він або не здогадався, або вважав негідним для себе заняттям.

— Тому що мені чомусь здалося, — я зітхнула, — що просто так він мене б не відпустив на той світ. А переживати вдруге те, що зі мною робив Кілір...

Все ще стоячи навколішки, я замовкла і похитала головою. Окинула поглядом підлогу навколо себе. Ніж кудись подівся. Його вибило з моєї руки, коли череп Ашиана вибухнув від магічної енергії, що вийшла з-під контролю. Найімовірніше, кудись відкинуло разом з уламками кісток.

— Мені теж так здалося, — тихо мовив лорд Тіор. — Але змушений зауважити, що він мав для цього вагомий привід.

— Мав... — я кивнула і додала: — Але я тоді дійсно захищалася. Просто... захищалася…

Запанувала гнітюча тиша. Під час неї я безпорадно роздивлялася навкруги.

 — Ви не бачили, куди відкинуло мій ніж?

— Ні, — відповів ліч. — Все, що тебе хвилює зараз — це зникнення ножа?

— Так.

Нащо брехати, якщо це справді так?

— Ти хоч розумієш, що накоїла? — у голосі лорда Тіора я почула гіркоту. — Якими можуть бути наслідки для всього нашого роду?

Несподівано мені стало смішно. Приречені, злі веселощі — такі схожі на те, що нещодавно відчував Альд.

Альд...

За дверима в коридорі почулися квапливі кроки, а крізь розбиті вікна з вулиці долинули чиїсь голоси. О, невже хтось нарешті помітив, що тут дещо сталося?

Короткий стукіт — і центральні двері відчинилися. За ними показався слуга Ашиана, і я не без зловтіхи відзначила, наскільки швидко на його обличчі змінилися емоції — розгубленість, здивування, переляк, жах... Не сказавши ні слова, старий шаснув за двері та, судячи з тупоту, кудись побіг.

— Значить так...

Тон лорда Тіора став діловим. Цікаво, що він вирішив мені запропонувати?

— Доки ми маємо трохи часу — обговоримо подальший план дій.

І, не давши мені нічого відповісти, ліч швидко заговорив:

— Тебе судитимуть. На суді я скажу, що вилучення підселеного духу викликало в тебе неконтрольований сплеск енергії. Можливо, через емоції. Ашиан спробував тебе заспокоїти, але через викривлене сприйняття ти неправильно це зрозуміла і вдарила у відповідь. Перевантаження виявилося для Ашиана несподіванкою, і він не встиг захиститися від заклинання упокою. Зрозуміла?

— Зрозуміла. Але навіщо?..

— Ти можеш вважати це прощальним подарунком. Рада вбачає різницю між навмисним убивством та самозахистом. Хоча, як ти вже могла помітити, — лорд Тіор видав гіркий смішок, — у суспільстві безсмертних править сила. Хто сильніший — той і правий. Ти виявилася сильнішою за Ашиана, але Рада з'ясовуватиме, як так склалося, що сталася сутичка. Мої слова не дозволять тебе стратити.

— За що подарунок? І чому прощальний?

Дурне питання, але більше спитати було нічого.

— За те, що ти зробила для Мебіора. Найімовірніше, тобі загрожує вигнання з нашого світу, хоча... Можлива й відправка на передову, — сухо відповів ліч. — І судитимуть тебе, як безрідну. Рід Суар зрікається тебе і не несе відповідальності за твої минулі, нинішні та майбутні вчинки.

Що ж, недовго я була благородною. У будь-якому разі, лорд Тіор і так має намір зробити для мене більше, ніж міг би. Треба подякувати, чи що.

— Дякую, — тихо сказала я. — За все.

— І ще, — тон ліча зовсім крижаним, наче сніг на гірській вершині, — сподіваюсь, тобі вистачить кмітливості та здорового глузду не траплятися мені на очі після вироку. Мебіор описував тебе, як чесну, добру, прямолінійну і щиру людину. Я розчарований тим, що це виявилося зовсім не так.

Крити не було чим. У мене дійсно виявилося занадто багато таємниць, небезпечних для цього роду. Родини, для якого я теж була чужою. І якщо за того ж Меба, якби він потрапив у схожу халепу, вони б напевно боролися… То хто я для них? Ніхто.

І тут в моїй голові промайнув несподіваний здогад.

Пророцтво Ваана.

Друг, що стане ворогом. Якщо це справді так, то все йде за планом? Хоча мені чомусь здавалось, що події пророцтва мали втілюватися послідовно… Але Суртаз із ними, це вже не мого розуму справа.

Хай там як, одним несподіваним чинником тепер менше. Так, Альде?